Леонід Тендюк - Останній рейс «Сінтоку-мару»

Кавагуті промовчав. Залишаючи ходову рубку, кинув коротко:

— Курсу не міняти!

І шугонув униз. Квапливо увімкнув радіоапаратуру. Чутливі прилади віддзеркалили те. що діялося в ефірі: дріботіння морзянки, людські голоси, інші сигнали.

Коли, за його підрахунками, «Сінтоку-мару» вже перетнула лінію між нейтральними й територіальними водами. Кавагуті піднявся на палубу.

Шхуна, як і раніше, не збавляючи швидкості, прямувала до острова. Кілька інших човнів від неї не відставали.

— Стоп машина! — звернувся до капітана. — Просигнальте на решту човнів, що в нас поломка. Нехай не зважають і шукають собі далі.

На воді, в далині, мережилася пінява торочка — косяк. І кавасакі, не зважаючи, що недалеко берег, мчали до косяка.

«Сінтоку-мару» лежала в дрейфі, погойдуючись на хвилях.

Від берега, з-за мису, вигулькнув катер, стрімко помчав назустріч чужакам.

— Дайте задній хід, сенсей, — знову наказав боцман. — І, не розвертаючись, рухайтесь назад.

Великий «стратег-навігатор», він під удар поставив інші човни, «Сінтоку-мару» залишивши в тіні.

Задкуючи, вона відступила на чималу відстань, опинилася в нейтральних водах.

Зупинилися й човни-кавасакі. Помітивши сторожовий катер, почали розвертатися, пускаючись навтіки. Але було пізно. З катера в мегафон уже наказували застопорити машини.

— Ха-ха-ха! — реготав Кавагуті, вислухавши розповідь тих, хто сьогодні вранці був затриманий прикордонниками і вигнаний геть. — Кажете, робили обшук, шукали шпигунське начиння. Їм навіть сняться порушники. А ми ж — мирні рибалки.

Цього разу «Сінтоку-мару» дещо таки вивудила.

— Сайра в кошиках починає псуватися, — піднявшись із трюму, повідомив капітан.

Мукудорі порадив здати її в рефрижератор на морозильний траулер.

— Воля ваша, — махнув рукою Хасімото.

— А можна взагалі викинути за борт, — втрутився в розмову боцман. — Ми ж прийшли ловити не лише сайру, а й червону рибу, — підморгнув він.

Усі зрозуміли його каламбур.

Мукудорі заявив, що вони увечері залишать ці води. А куди підуть, сіндо нікому поки що не сказав.

Затримані прикордонниками й попереджені, що при повторному вторгненні в радянські територіальні води, туди, куди не було обумовлено заходити за ліцензією, судна-порушники будуть арештовані, а їхні власники, згідно з законом, суворо покарані, японці не наважувалися більше лізти в чужу зону.

Човни відійшли мористіше [101] Тобто — далі від берега, більше в море. , сітями перегородили океан.

Сайра зникла, мігрувавши, мабуть, на південні нерестилища, до Хонсю й Хоккайдо. Проте з'явилися палтус і навага — риба, яка тут ловиться цілий рік.

Що б не ловити, аби були повні сіті. Й човни заходилися прасувати багатомильну смугу вподовж Курил.

На «Сінтоку-мару» теж готували трал. Знаряддя лову в японців різноманітне: від примітивних острог і гачків, за допомогою яких ведеться ярусний лов тунців, до сучасних дрифтерних сітей і тралів. Вдосталь його було і на шхуні.

Помітивши, як Кіносіта, Мікімура й Санкіті пораються на кормовій палубі біля снастей, Мукудорі криво усміхнувся. Він знав, що старання матросів марне, бо рибалити їм не доведеться: як тільки повечоріє, «Сінтоку-мару» звідси майне світ за очі.

Годину тому сіндо розмовляв із боцманом. Він поділився своїм задумом пробратися до східного берега Шумшу.

— На жаль, ми ще не з'ясували, чи є на мисі Томарі радіостанція, — у відповідь сказав Кавагуті. — За це, як ви знаєте, Кокікі по голівці не погладить. Отож давайте надолужимо прогаяне. Перш ніж прямувати до Сюмусю, слід «промацати» з ефіру деякі об'єкти на узбережжі бухти Отомає.

— Капітан запевнив, що до гирла Тодорокі підступи небезпечні.

— Гнида! Він завжди всього боїться, — зло відрубав боцман. — З такими, як Хасімото, морячити добре хіба що на озері або в лагуні.

— Я теж такої думки, — погодився Мукудорі. — Але ж капітану видніше, як діяти.

— Можливо, й видніше, та на цей раз буде по-нашому, — наполіг Кавагуті. — Коли відходимо? — запитав.

— Годині о сьомій. Як добре стемніє — щоб менше хто бачив…

— Скажіть капітану: нас цікавить мис Курабу, гирло Тодорокі й бухта Отомає. Нехай він не мудрує, а підходить туди поближче.

— Я з ним переговорю, — пообіцяв Мукудорі.

… Увібравши гірські потоки, Тухарка, яку японці колись перехрестили на Тодорокі, вільно й широко несе свої води до океану.

Гирло її перетнуто кам'янистою косою, так званим баром, через який в тиху погоду, тримаючись лівого скелястого берега, шлюпки можуть заходити в саму річку.