Юрій Дольд-Михайлик - Над Шпрее клубочаться хмари

— Так, і мені щиро шкода вас. Адже ви жертва страху, нерозуміння. Частина російської інтелігенції і військових одразу зрозуміли, за що треба боротися. Вони залишилися на батьківщині, пережили розруху і голод і тепер разом з своїм народом святкують Перемогу.

— Як вам вдалося обманути мене, старого професіонала! Адже я вважав себе королем розвідки. Мені завжди щастило. Може, ви нарешті скажете, навіщо вам потрібен був такий розвалюх, як я? Адже тоді, в кав’ярні, коли ви ніби ненароком залишили мені газету, ви не думали про те, що я, хворий і старий, зможу викрасти у Шлітсена якісь матеріали і передати їх росіянам? Чесно кажучи, я вважаю, що вони не дуже й потрібні вам. Наскільки я тепер розумію, ви чудово поінформовані про все. Що ж примусило вас піти на цей крок і, очевидно, дечим ризикувати, якщо ви опинилися в одному літаку зі мною? Адже ви супроводжуєте мене в Москву не для того, щоб витягти з мене ще дещо. Я вже й так, як кажуть, остаточно розколовся. Це зрозуміли всі, хто розмовляв зі мною в Берліні. Летіти в радянському літаку в ролі помічника Нунке — теж неможливо. Отже, вами керувало щось інше. Якщо так чудово законспірованому розвідникові довелося виїхати. А може, це випадковий збіг обставин і ваше повернення не пов’язане з моєю зрадою?

Григорій хотів щось відповісти, але старий перебив його.

— Е ні, братику мій, якщо вірити моїй інтуїції розвідника, ви рятували вашого приятеля Домантовича, чи не так?

— Не будемо уточнювати: ні вам, ні мені це ні до чого. А втім, ваш перехід у радянський сектор справді вивів з-під вогню наших розвідників, на яких упала підозра. Що ж стосується мого термінового виїзду з Німеччини, то ви, як розвідник, зрозумієте мене: я виконав своє завдання…

— Що ж, молодий чоловіче, спасибі вам за все. Більшовики не раз кричали на весь світ, що хочуть перевиховати людей, розкрити всім очі, розповісти про правду, про справжній гуманізм… Вважайте, що ви виграли бій…

Григорій підвівся, мовчки потис старому руку і вийшов.

Яскраве літне сонце вривається у вікна кабінету. Григорій Гончаренко скінчив свій робочий день. Прибрав розкладені на столі папери, деякі сховав у сейф, інші акуратно розклав по шухлядах і замкнув. Підійшов до вікна, посміхнувся.

«Точність, як в аптеці», — чомусь майнула у мозку ця безглузда фраза.

Внизу на тротуарі стояла Марія, обвішана згортками і пакунками, з великим букетом квітів. Тоненька, струнка, вона з висоти п’ятого поверху здавалася зовсім дівчинкою. А за спиною її, наче атласний шлейф, простерся рожево-блакитний газон. Григорій дуже любив квіти. Якийсь київський садовод висадив ціле поле незабудок, а серед них розкидав кущики рожевих тюльпанів — такі собі маленькі вогнища.

Місто було вже повністю відновлене і стало навіть кращим, ніж до війни. Рівні стріли вулиць, обрамовані зеленими стрічками акацій, каштанів, світлі гарні будинки, просторі майдани і квіти, квіти, квіти… Жодних слідів війни, немов це був жахливий сон…

Та війна була не тільки кошмарним сном. Вона ламала, як могла, Григорія й Марію. Але вони вистояли, витримали, щоб люди ходили цими прекрасними вулицями, кохали, народжували дітей, щоб у садах і парках лунав сміх, щоб ходили гарно вбрані жінки.

Григорій не бачить обличчя дружини, але знає, що, помітивши його у вікні, вона радісно посміхнеться.

Схопивши кашкета, Григорій швидко зачиняє кабінет і бігом, не дочекавшись ліфта, спускається вниз.

Все так і є. Марія збуджена, схвильована.

— Ти лише поглянь, що я купила, — ковдрочка, блакитна, в зайчиках, і повний набір одежі для немовляти — все яскраве, гарне. А це іграшки…

Григорій узяв усі згортки, підійняв руку й зупинив таксі. У вікні машини промайнув величезний букет яскраво-червоних троянд…

От і закінчилась одіссея радянського розвідника Григорія Гончаренка, героя роману-трилогії Юрія Дольда-Михайлика. Виконавши відповідальні завдання, він нарешті повертається на Батьківщину, знову чує рідну мову, милується краєвидами Дніпра, вдихає пахощі улюблених квітів… Скільки він мріяв про цю мить, скільки разів йому ввижались уві сні ці щасливі хвилини!

Український читач зустрівся з Григорієм Гончаренком у 1956 році, коли вийшов окремою книгою перший том трилогії — «І один у полі воїн». Тоді ми стали свідками того, як радянський розвідник перейшов кордон і перевтілився в барона Генріха фон Гольдрінга, сина засланого в Радянський Союз шпигуна і диверсанта. Він проник у табір ворогів, щоб вірно служити своїй Батьківщині. Викриття таємниці підземного заводу в Проклятій долині, викрадення секретних креслень, усунення ката Гартнера, порятунок посланця французьких партизанів, зрив планів розвідницької школи, де готували «лицарів» для ворожих акцій проти СРСР — такий неповний перелік дій хороброго розвідника.