Юрій Дольд-Михайлик - Над Шпрее клубочаться хмари

До його свідомості крізь ці думки пробився голос Гольдрінга:

— Так, гер Лемке, я мало не забув вас попередити. Я вже не барон фон Гольдрінг, а просто Фред Шульц. Приємно, чи не правда? Отже, познайомимося. Фред Шульц, з вашого дозволу, а ви, здається, Ганс Брукнер?

Лемке вже повністю оволодів собою. Тверезі аргументи перемогли, і він зрозумів, що їхати з людиною, якій ніколи не вірив, не можна. Він не має права ризикувати, якою б заманливою не була ідея вивести на чисту воду цього Шульца. Головне зараз виграти час, зв’язатися з потрібними людьми…

— Ми можемо виїхати ранковим поїздом. У Пуллаху вас чекають, — долинає до нього голос Григорія.

— Так, так, дуже вдячний вам. Зараз ми скромно повечеряємо, і, сподіваюсь, ви переночуєте у мене?

— Спасибі. Так ми і зробимо…

Нічна пітьма панувала в будинку, та ні Григорій, ні Лемке не заплющили очей. Григорій дихав рівномірно, удаючи, що спить.

«Найближчий телефон біля кірхи… — розмірковував Лемке. — Щоб дістатися туди, потрібно не більше п’яти хвилин, стільки ж — повернутися назад, кілька хвилин на переговори. Отже, можна вкластися у двадцять хвилин. Якщо Гольдрінг прокинеться, то, поки докумекає, що мене немає, поки намагатиметься відчинити замкнені двері й вистрибнути у вікно, я встигну повернутися…»

Він тихенько підводиться з ліжка. На хвилинку завмирає, Григорій так само мирно сопе. Лемке обережненько виходить з кімнати й причиняє за собою двері.

Григорій лежить не ворушачись, розуміє, що Лемке вичікує. Незабаром чути квапливі кроки, що віддаляються.

Григорій підходить до вікна, прислуховується. Через декілька хвилин за склом з’являється Курт:

— Що робити? Вольфганг і Альфред пішли за ним. Але якщо Лемке встигне подзвонити, зчиниться переполох.

— Що ж, вважатимемо, що мій план не вдався, в житті й таке буває. Дуже шкода, та нічого. Біжіть за ним, оточіть щільним кільцем і насамперед хапайте за руки, щоб він не вихопив зброю. Адже тобі відомо: стрілець він — першокласний. Будьте уважними, добре обшукайте його!

— Не хвилюйтесь, усе зробимо швидко й точно.

— Спасибі, Курт, я завжди покладався на тебе, і ти ніколи не підводив мене. Хай прийде сюди Крістіан. Ми з ним оглянемо речі Лемке. Зустрінемося на вокзалі. Розіграєте компанію, що повертається напідпитку з гостей.

Григорій від’їздив уранці. Настрій був чудовий. Доручення Думбрайта виконано. Можна спокійно зустрітися з босом, разом пообідати чи повечеряти і розвідати щось про школу. Адже вони з Нунке поспішатимуть реорганізувати її, якщо, звичайно… утримаються на своїх місцях після історії з Вороновим. Щоправда, фактично школою керував Шлітсен, тому всі громи посиплються на нього. Зустріч з Лемке теж дещо дала. В руках Григорія опинилось кілька номерів телефонів, гамбурзькі друзі з’ясували, що всі вони належать службовцям торговельної фірми «Арго». Крім того, було знайдено карту Бразилії і Західної Німеччини з помітками, підручник англійської мови, зошити з вправами з англійської мови, томик Гете з позначками, схожими на код, і пачка листів від дружини і дітей. На конвертах — штамп містечка Крефельд, яке розташоване біля самого кордону. Листи адресовані Гансу Брукнеру, отже, він устиг побачитись з родиною і про все повідомити. Час витрачено не марно…

Григорій подзвонив Лестеру, попрощався, розрахувався з портьє і вийшов на стоянку таксі. Вишневого кольору машина була на місці. Цього разу з віконечка йому всміхався Курт.

— Захотілося побачитися з вами ще разочок, може, більше не доведеться. Випросив у Франца на півгодини машину.

Розраховуючись, Григорій міцно потис руку Курта, прошепотів:

— Я впевнений, ми ще зустрінемося з тобою і Лідією.

— Напишіть нам на адресу Матіні. Я все-таки вирішив поїхати до Італії, спробую умовити Лідію перебратися сюди. Тут потрібні чесні люди, готові боротись за те, щоб не повторилися криваві роки фашизму.

Вони виїхали на привокзальний майдан. Григорій ще раз потис руку свого колишнього денщика.

— Ми побачимось! — прошепотів він.

Не встиг він роздягтися і одягнути піжаму, як пролунав телефонний дзвінок.

— Томмі, це ви? — запитав кокетливий жіночий голос.

— Дівчино, ви помилились. Який номер вам потрібен?

— Двадцять вісім сімсот двадцять.

— Номер правильний, але ніякого Томмі тут нема. Може, ви неточно записали?

— Ні, записала я точно, — голос звучав жорстоко. — Це мене знову обманули.

Григорій затремтів від радості. От і все. Дожив, дочекався… Щойно почуте ним означало: другий день тижня, вівторок, о восьмій годині вечора. Про місце, де відбудеться аварія, вони з полковником домовились раніше.