Олексій Савчин - Заслучанські робінзони

— Ні, Робінзоне мій, так не можна, — розсудливо заперечила П' ятниця. — З відчаю кидатися на всі боки — гибле то діло. Треба щось придумати, щоб їжі добути, а тоді шукати, як звідси вибратися — Ходімо на полювання хоч з голими руками, а там побачимо.

Підкинули в багаття найтовщі сучки й подалися "за здобутками". Попрямували в гущавину лісу, де поки ще не бували. За їхніми припущеннями, вчора вони пройшли кілометрів п' ять навколо острова, значить, можна вважати, що невідома місцевість має кілометрів з десять впоперек. Простір чималий.

— Хто його знає, що там, у лісі, - сказав Льошка. — Може, навіть йти туди небезпечно беззбройним. Повінь зробила ліс островом, на якому, видно, рятується все звірина з навколишніх місць.

І дійсно, кроків через триста сполохали зайця, потім другого. Зайці шмигали під самим носом, але наші "мисливці" нічого не могли зробити.

— Яка досада! — зітхнув хлопець. — Отак ці паскуди скоро почнуть знущатися над нами. Треба б лук змайструвати.

— Що ж ти думаєш, роби, — відповіла Маруся, — а поки хоч би яку здобич знайти, дивись, он близько біля дупла білка крутиться. Кажуть, іноді у них можна поживитися.

— Звісно, можна! — повеселішав Льошка і миттю видерся на дерево. Білка злякалася, перестрибнула на вершину і тривожно заметалася там.

Дупло було високо, біля нього від стовбура дерева відходила велика суха гілка. Хлопець швидко виліз, щільно влаштувався на сучку і запустив руку в дупло, але дна не дістав. Зате з дерева, за не широкою смужкою болота, побачив якусь напів розвалену будівлю. Поблизу неї на Г-подібній підставці висів уламок залізничної рельси.

— Ось і колишня військова казарма, а дзенькіт рельси звав содатів на обід. Бо ж у пасмурну погоду перед дощем, або на відлигу зимою, цей дзвін було чути навіть у дворі їхнього обійстя — здогадався наш спостерігач.

— Ура! Знайшов! — вигукнув він.

— Що знайшов! Що? — захвилювалася Маруся.

Льошка придивився ще трохи і як гаркне

— Казарму! І рельсу! Ми врятовані!..

— Йдемо туди, прямо! — сказав повеселілий вмить хлопець. Друзі весело направилися до тільки новивленої казарми.

Через кілька кроків Льошка зупинився.

— Дивись! — крикнув він. — Невже гриби? Може, і їх можна використовувати? Ні, здається, вовчі.

Маруся схилилися. Побачила бурі гриби, схожі на сушені груші, увіткнені гострими кінцями в землю. Безліч таких зморщених "груш" виднілося навколо.

— Це сморчки, — сказала дівчина, уважно розглянувши їх.

- Їх можна їсти?

— Можна, вони навіть смачні, але ці занадто старі. Сморчки — перші гриби нашого краю. Вони з'являються відразу, як тільки розтане сніг.

— Якщо можна їсти, нічого перебирати, — старі чи ні.

— Це як сказати. Старі небезпечні — отруйні.

— Тоді пошукаємо молодих.

— Пошукаємо.

Почали шукати, і через якусь годину назбирали повну кепку.

І тут на Марусю впало кілька крапель дощу.

— Дощ! — Йдемо додому, там вогонь, він може погаснути-закричала дівчина.

Незабаром обоє повернулися в табір. Тут все ще весело горів вогонь. Вимили сморчки, кинули у вогонь. Гриби зморщилися так, що, здавалося, і є нічого. Та й попелу набилося в них стільки, скільки було і самих грибів. І все ж їжа вийшла досить смачною. А знаєш, що? — Спитала П'ятниця — мені здається, що попіл непогано замінює сіль.

— Ну і їж на здоров'я, цього добра вистачає, - відповів Робінзон. — Ось тільки шкода, що другої страви у нас немає.

— Хоча взагалі сьогодні обід у нас панський. Вишуканий і смачний.

Дощу не було. Отож після такого панського обіду наші робінзони одразу ж заходилися готуватися до переправи через болото. Вирішили вплав перебратися через перешкоду до казарми. Нарізали лозового пруття, відпустили його вогні, щоб воно було гнучке і міцне. З товстіших стовбурів надерли вербової кори і теж підсушили на багатті.Одержали міцні вірьовки. Пліт вирішили майструвати біля самого болота. Необхідних для цього сухих стовбурів було досить.

Години через дві пліт був готовий. Вийшов він на славу. А через якихось півгодини були біля казарми.

— Тепер я згоден жити тут хоч ціле літо! — сказав Льошка.

— Сюди вогонь треба перенести. Навести порядок і можна чекати поки спаде вода — погодилась Маруся.

— Можна грубку змайструвати з цегли. Он скільки її валяється кругом, а глини можна набрати на краю болота. Ти ж сама мабуть відчувала, як в' язнуть у ній ноги і як тяжко вона змивається — розміркував хазяйновито Льоша.