Олексій Савчин - Заслучанські робінзони

Робінзони міцно заснули і нічого не чули. Може, тому, що гуркіт був глухий, безперервний і посилювався поступово. Він зливався з шумом дерев, а до такого шуму вуха вже звикли. Не прокинулися і тоді, коли почали падати перші краплі теплого дощу.

Схопилися, коли зовсім близько гримнув грім. Минуло кілька хвилин, перш ніж обидва зрозуміли, в чому справа. Вода текла на багаття…

— Вогонь! Вогонь! — закричали і кинулися до багаття. Почали роздувати його, підкладати сухі гілки.

А дощ перейшов в зливу. Сучки сичали, не хотіли горіти.

— Дуй! Дуй! — кричали одне одному, уткнувшись обличчям трохи не в самі вугілля.

По спинах періщив дощ. Тільки там де були шкірки залишилося сухе місце. Вмить багаття було перенесено туди. Двигтіла від грому земля, блискавки безперервно світили в небі,вітер розгойдує дерева. Поруч щось затріщало. Однак бідолахи нічого цього не бачили і не чули. Вони бачили лише своє багаття, яке могло загинути буквально на очах. Сучки, підкинуті в нього, не тільки не загорялися, а, навпаки, здається, остаточно придушили вогонь. Спочатку йшов ще густий дим, але скоро і він почав зменшуватися. Це було вірною ознакою, що вогонь вмирає.

— К чорту ці мокрі сучки! — крикнув Льошка і почав розкидати їх ногою.

— Що ти робиш? — в жаху вигукнула Маруся. Але Льошка уже стягнув з себе чобота і скмандував:

— Бери ножика і ріж! А все зайве — геть!

А сам розтягнув над собою спортивну куртку і нахилившись до самого вогника, почав підклади гумові смужки, що подавала Маруся. Підклав маленьких сухих трісочок і роздув невеличкий вогник, який хоч тріщав, шипів чорним димом, але горів.

Дві години тривала гроза, дві години йшов такий проливний дощ, що міг би залити будь-яку пожежу. Друзі давно промокли до останньої нитки, задубіли від холоду, але, здавалося, просто не відчували нічого цього.

Тільки напружено стежили за таким дорогим вогнем.

Маленький вогник безтурботно з тріском вигравав, немов крихітне дитя, не думаючі про біду, від якої його оберігають.

— Ура! Ми встояли! — закричали наші герої, коли гроза пройшла.

"Крихітне дитя" скоро виросло в величезне багаття, і його захисники повністю були винагороджені за свої незгоди.

Дим від багаття, здавалося, заповнив весь ліс. Зібравши більше палива про запас, друзі змогли, нарешті, просушити одяг. В цю ніч вже не спали — так і дочекалися сходу сонця.

На ранок зрозуміли, на цей раз обійшлося. Однак потрібно було братися за будівництво, щоб забезпечити себе не тільки вогнем, але й надійною домівкою.

— Доведеться побудувати такий курінь, як у Максима — сторожа з огородньої бригади — мудрує Льошка, — щоб у ньому і спати можна було, і для вогню вистачало місця.

— Не забувай, що, крім двадцяти пальців, у нас немає ніяких інструментів, — зауважила Маруся.

— А про ніж забула?

— Який там ніж, — ножик? — змахнула рукою дівчина.

— Ти бачила, як багато червонуватого каміння валяється в лісі. І на клейонку, що приніс вітер у ліс, хіба не звернула увагу. Спочатку зробимо щільний навіс, під який можна буде ховати вогонь у разі дощу. Навіть не для багаття, а для маленького запасного вогника. Вириємо печеру під деревом і там будемо його ховати- запропонував Льошка.

— Якщо так, то маленький вогник можна і в курені тримати, тільки комин вивести. Може й трохи димно буде, зате він не погасне в будь-яку зливу- й місце для нього зайве буде не потрібно — розсудливо погодилась дівчина.

Без сварки погодилися спочатку будувати "хату".

— Тільки треба попередньо підкріпитися, — сказав Льошка і попрямував до дерева, на якому вони вчора повісили м'ясо. Сунувся туди, сюди, а м'яса нема…

— Що за чорт? — Розвів він руками. — хтось з'їв?якийсь звір поцупив. — Щоб ти здох! — вилаявся наш Робінзон. — Видно, багато звірини сюди загнала повінь, а ми й не подумали про це. Ще й на нас можуть напасти…

— У нас немає таких хижаків, які нападали б на людей. Хіба вовки взимку, та й то якщо зграєю. А ось що нашу останню їжу вкрали — це зовсім кепсько, — заперечила вірна П'ятниця.

Положення відразу здалося самим безрадісним. Не тільки шкода було цього м'яса, але постало питання — як бути далі? Бо ж не кожен день вдається зловити руками зайця, а що ще можна зробити без рушниці?

Льошка зовсім опустив голову. Наскільки швидко і сильно закипала в ньому енергія, настільки ж швидко вона і зникала.

— Так можна тут загинути, — похмуро сказав він. — Ходімо шукати звідси вихід.