Алексей Савчин - Січ було здано без бою

Ще не вдалося довідатись, хто, коли і чому назвав Запорізьку Січ українською, адже кордони вільностей козацьких час від часу мінялися. Перші згадки в загальних рисах: ” … поляки, прийнявши у свої землі Київські і Малоросійські в 1340 році, через деякий час тих людей зробили рабами, але ті люди, що не винесли його, почали самовільно селитися на берегах річки Дніпро, нижче порогів, в пустих місцях і диких полях, харчуючись рибою і звіриною ловлею” — свідчать староруські літописи.

Польський король Сигізмунд I /1507-1548/, найперший дарував козакам у вічне володіння землю біля порогів на обох берегах Дніпра. Але конкре-тно встановлених меж не було, починаючи з цього часу по 1705 рік, коли 22 жовтня в межовому запису між Москвою і Портою вперше згадується більш визначені межі козацьких вольностей, але й то лише зі сторони Польщі.

З 1709 по 1783 роки козаки жили на татарських землях, але з 1734 р., після перемоги Росії над турками, у якій значний внесок був і козаків, вони знову перейшли під владу Росії. А у 1743 році запорожці подали скаргу на ім”я Єлизавети Петровни на донських козаків, за те, що дончаки чинять величезне лихо, виганяють риболовів з Калміуса і Міуса. По цій скарзі імператриця своїм указом веліла” Накрепко утвердить, дабы донские казаки в ловлении в вышупомянутых рыби и зверья, никакого препятствия и обиды отнюдь не чинили под тяжким штрафом”…

Як відомо запорізькі козаки жили на Січі без жінок, звісно і без покоління. Отож для того щоб якось тримати стабільною свою чисельність, вони приймали до свого кола будь-кого. Є свідчення, що на Січі можна було зустріти осіб різних народностей, ледь не зі всього світу.”Запорізькі козаки-відмічає дослідник ХУIII століття Йоганн Георгі- були безрідні потомки черкаських козаків на Дніпрі. Тут були зневажені злидарі і ті котрі від жінок повтікали або не мали насущного кусочка хліба на прожиття, були тут і ті, котрі відчували в собі “вогняну волю”, богатирську силу і в душі носили лють і горе”…

Від польської влади не раз виставлялись претензії в Кіш, як це було наприклад, після сойму 1535 року, не приймати у військо запорізьке засуджених до смерті, а самим полякам було заборонено з запорожцями в похід ходити.

Крім дорослих, безперервно йдучих на Січ, чимало попадало й хлопчиків. Одних батьки самі приводили, других козаки в полон брали у походах а потім всиновлювали на Січі. Але всякому, хто б звідки не був, на Січ дорога була відкрита лише для тих хто виконував слідуючих п”ять вимог: бути вільним і неодруженим чоловіком, розмовляв по малоруські, присягнути на руському самодержцю, бути православним і бути навченим військовій справі. Можна було бути дворянином, поповичем, козоком, татарином, турком, ким завгодно, але найголовніше-козак не мав мати жінку. На Січ не допускали навіть матерів і сестер…

Отож яка це була українська козацька вольниця — думаючий додумається, а кмітливий і розсудливий-догадається…

Життя запорізького козака- свого роду аскетичне, до якого він дійшов досвідом: “лицарю і лицарська честь, а не біля жінки пропадати”. І щоб якось полегшити свою одиноку долю, якщо не мати коханої дружини, то хоч супутників життя, запорізькі козаки завели у своєму колі так зване побратимство. Бо ж з одного боку, січовик теж мав душу і серце й відчував потребу когось любити, до когось прихилитися: але жінки любити не мав права, отож мусив “прихилятися” до такого ж, як сам “небораки”. З іншого боку січовик, який постійно воював, потребував вірного товариша. Так зовсім чужі один одному люди “братались” між собою. А для того, щоб дружба була узаконена побратими йшли в церкву і в присутності священника зарікались: “Мы нижеподписавшиеся, даем от себя сие завещание пере богом, что мы братии, и с тем, кто нарушит братства нашего союз, тот перед богом ответ да воздаст перед нелицемерным судьею нашим Спасителем. Вышеописанное наше обещание вышеуказанных Иванов /двоє братів Іван та Іван/ есть; дабы друг друга любить, не взирая на напасти стороны наших либо приятелей, либо непрятелей, но взирая на миродателя бога; к сему заключили хмельного не пить, брат брата любить. В сем расписуемось”