Збігнєв Ненацький - Нові пригоди самоходика

– Ні, тільки це намисто…

– А решта? Що з нею сталося? Він з великим жалем розвів руками.

– Припускаю, що вона відпливла на яхті Вацека Краватика.

– Ви жартуєте! – закричав я.

– Та ні. Хіба я насмілився б, – відповів він глузливо. Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:

– Ви не справжній огнітолог. Ми викрили вас. Ви пірнали в озері, шукаючи затонулого грузовика.

– Умгу, – нахабно підтвердив він.

– Ви знайшли його! – вигукнув Чорний Франек.

– Умгу, – погодився Орнітолог. – Сьогодні вранці нарешті знайшов. Трохи запізно, еге ж?

– Запізно? – обурився Телль. – Ви встигли забрати звідти коштовне намисто.

– Тільки оце одне, – зауважив Орнітолог. – Решту дістав Вацек Краватик. У грузовику залишилося ще кільканадцять скринь, але в них переважно міститься дуже знівечений водою стародавній глиняний посуд, мені здається, що то музейні урни. Ті скрині вже такі гнилі, що розпадуться від необережного дотику. Я побачив там також стародавні меблі, з яких уже не буде ніякої користі. Вціліли тільки бурштин і бурштинові прикраси. Я неправильно висловився. Не вціліли. Ті речі забрав Вацек Краватик. Цього намиста він не помітив. Точніше, не він, а Бородань.

– Де той грузовик? – перебив я його.

– Ви не здогадуєтесь? – вдавано здивувався він. – В озері. Тобто в затоці, трохи ліворуч звідти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулим грузовиком поставив на якір свою яхту.

– Карта! – вигукнув я в розпачі. – Та карта була дуже важлива. Це на ній зазначене місце, де лежить грузовик. Я відчував, що то зовсім не рибальська карта, а ключ до таємниці.

– Хі-хі-хі, – захихотів Орнітолог. – Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнішим.

– А ви? – мене роздратував його ущипливий тон. – А хто ви такий, хай вам біс?

Він лагідно всміхнувся.

– Ви ще маєте ту мою свистульку?

– Маю.

– То засвистіть.

– Навіщо? – я все дужче сердився, бо цей чоловік відверто глузував з мене.

– Адже вам потрібна допомога. Ви хочете знайти колекцію бурштину чи ні?

– Хочу. Але та свистулька…

– Я казав вам, що вона зачарована.

– Ви жартуєте. А справа серйозна, – Ану, засвистіть, – попросив він.

– Ви знаєте, що за співучасть у злочині… – почав я роздратовано.

Але він не вгавав:

– Засвистіть. Це дуже заспокоює.

Марта, Телль і Чорний Франек посміхнулися. Що я мав робити? Вийняв з кишені ту його чудну свистульку й свиснув щосили.

А він схилив голову, ніби з насолодою слухаючи той свист, а потім сказав:

– Ну, гаразд. Скоро ви матимете той бурштин. Коли Вацек Краватик пливтиме яхтою до Ілави, по дорозі його перестріне міліцейська моторка. Міліціонери мають наказ обшукати яхту. Вацек Краватик і його приятель, мабуть, помандрують до в'язниці.

– Ви мільтон! – вигукнув з тріумфом Чорний Франек. Але відразу ж виправився: – Я хотів сказати – міліціонер.

– Авжеж. Не бачу приводу, щоб соромитися своєї професії, – і, примруживши праве око, по-змовницькому всміхнувся до мене. – Але я не міг розповісти про це панові Томашу, боявся, що він не стерпить конкуренції. І так, напевно, не прощає мені, що це я, а не він, знайшов затоплені скарби.

Він правду казав. Я заздрив його успіху. Стільки зусиль і часу змарнував я на ту справу, а він тим часом раніше від мене напав на слід затонулого грузовика.

Мабуть, він зрозумів мої почуття, бо поспішив утішити:

– Однак повинен сказати, що ви безпомилково визначили дорогу, якою втікали гітлерівці з грузовиком. Між Добжи-ками і Єжвалдом вони звернули ліворуч на польову дорогу. Намагалися переправитись через озеро в найвужчому місці, саме через оцю затоку. І тут під грузовиком проламалася крига, яку закидав бомбами радянський літак. Ви так докладно й переконливо описали трасу грузовика, що наші начальники подумали: «Може, все-таки, слід послати туди когось із міліції? Може, з'явиться Чоловік із рубцем?»

– Не з'явився, – похмуро буркнув я. – Тепер я вже про есє здогадався. Це він був заплутаний у підробку поштових марок, і його заарештували. А Бородань украв карту в його квартирі й пішов з нею до Вацека Краватика, якому мама весь час докоряла, що він стільки грошей у неї бере, а нічим себе не проявляє. Тому Вацек вирішив догодити мамі, зробивши «вигідне діло». Припускаю, що зізнання Вацека Краватика й Бороданя підтвердить мої здогади. А коли ви побачили, що Краватик дістає скарби з грузовика?

– Я стежив за всіма, хто вештався на цій частині озера. Зі мною була оця чудова підзорна труба. І я сам пірнав, гадаючи, що, може, мені пощастить натрапити на грузовик. Але Вацек і Бородань чудово влаштувалися. Поставили яхту на якір над грузовиком. Удосвіта Бородань з аквалангом пірнав у воду, а Краватик спускав з борту на мотузці кошичок. Робили вони все це з боку озера, тому ніхто з нашого берега не міг нічого помітити. Треба сказати, що вони виявили величезну обережність. Діставали скарби рано-вранці і то не довше, ніж півгодини щодня, коли пан Анатоль і Казик ще смачно спали в своїх наметах. Тільки сьогодні вдосвіта я почав стежити з другого берега. Я побачив, як Бородань пірнає у воду, як Вацек витяг з води кошичок і поніс те, що було в ньому, під палубу. Я повернувся сюди по свій акваланг, поплив під яхту й знайшов грузовика. Але коли відпливав під водою, Краватик спіймав мене своїм спінінгом. Вони запідозрили, що за ними хтось стежить і про всяк випадок вирішили згорнути свою справу. А я приніс сюди намисто, скочив у свій човник і з пошти в Єжвалді зателефонував до колег у Ілаві. Краватик не запливе далеко своєю яхтою.