Збігнєв Ненацький - Нові пригоди самоходика

– Лежало під матрацом, – пояснила дівчина. – Хотіла б я знати, де він купив таку красу? Як ви гадаєте, воно із справжнього бурштину?

Я взяв намисто в руки і пильно оглянув.

Не було сумніву: воно оправлене в золото і дуже давньої роботи. Золото вкривав ніби наліт, щоправда, тонкий, його легко можна було зчистити навіть нігтем.

– Це намисто кільканадцять років пролежало в озері… – сказав я.

Запала така тиша, що ми чули дзижчання мух на сонячній галявинці поміж молодими буками.

Прибіг Телль і сповістив, що наближається Орнітолог, – пливе гумовим човником від Плаского озера. Телль сказав також, що яхта Вацека Краватика відпливла.

– Сховаємося? – спитала Марта.

– А навіщо? Адже ми повинні порозмовляти з ним. Він, напевно, не здогадається, що ми знайшли бурштинове намисто, – відповів я. – Ми ввічливо привітаємося з ним і оточимо з усіх боків.

Марта скрушно зітхнула.

– Ми вже давно могли застукати цього типа. Але він здавався вам симпатичним.

Я промовчав. Ми сіли півколом, утворюючи прохід від стежки до куреня. Орнітолог повинен був увійти між нас.

Телль не міг усидіти на місці. Його аж смикала нетерплячка.

– З вами, – звернувся він до мене, – завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевізійній «Кобрі».

Бронка всміхнулася мені.

– Ви обіцяли мені пригоду, і я вже пережила кілька цікавих пригод. Ніколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика і як потім він нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?

Чорний Франек почав сумніватися.

– Бурштинове намисто? Може, він купив його для дружини або нареченої? На узбережжі є крамниці, де можна купити бурштинове намисто.

– Так, – погодився я. – Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з'єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекція бурштину. Там були і коштовні прикраси, зроблені з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекція становили художні вироби, мініатюри замків, стародавніх кораблів. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатів для тієї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцію музею в Е., то не позичали б.

– Та колекція була велика? – зацікавився Чорний Франек. – Може, Несправжній Орнітолог не зміг дістати з води j все, що затонуло в грузовику?

– Я теж так гадаю, – сказав я. – У грузовику вивозили багато музейних експонатів, колекція бурштинів становила тількичастину всього вантажу. Та навіть якщо він украв з неї тільки незначну кількість, хоча б частину колекції бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне каміння, то й так здобув уже великий скарб.

Раптом Телль приклав пальця до губів.

Хтось підходив стежкою, ми почули шелестіння листя. Чоловік насвистував тихо, але весело.

– Ми зіпсуємо йому гарний настрій, – буркнув Чорний Франек.

Орнітолог помітив нас в останню мить, але не відступив. Навіть не схоже було, що його заскочили зненацька.

«Уміє чудово прикидатись, – подумав я. – Та, зрештою, він же не знає, що ми розгадали його таємницю».

– Вітаю вас, – сказав він, чемно вклонився і зняв з плеча важку підзорну трубу. Човна він, мабуть, залишив на березі, в очереті.

– Нежданий гість гірший татарина. Чи не так казали наші предки? – спитав я ввічливо, привітавшись з ним за руку.

За мною і всі почали виявляти йому велику увагу. Марта й Бронка зробили реверанс, мов маленькі дівчатка, Телль і Франек усміхалися з такою приязню, ніби хтозна-як йому зраділи. «Здається, ми всі вміємо чудово прикидатися», – подумав я.

– Я завжди радий гостям, – сказав Орнітолог. – Може, сигаретку? – запропонував він мені. – А може, ви всі голодні?

– Ні, дякую. – відповів я, беручи вже на себе дальшу розмову. – Ми прийшли сюди не об'їдати вас. Скоріше, йдеться про певну інформацію.

– Про птахів?

Марта зайшлася сміхом.

– Ох, – зітхнув Орнітолог, – ви все ще думаєте, що я несправжній орнітолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємниці життя птахів.

– Я вірю вам, – кивнула головою дівчина. – Книжка, яку я побачила у вашому курені, переконала мене, що ви справді вивчаєте птахів. Але мене цікавить інша інформація.

Я вирішив завдати йому удару. І вийняв з кишені бурштинове намисто.

– Чи багато ви знайшли такого? – спитав я.

П'ять пар очей втупилося в Орнітологове обличчя. Я певний, що ми помітили б на ньому навіть найменшу тінь переляку чи гніву. В цього чоловіка були залізні нерви. Він тільки закліпав очима, наче трошки зніяковівши.