Вадим Собко - Зоряні крила

— Так, молодість, молодість, — зітхнув він.

— Пробачте, Миколо Олександровичу, — несподівано підвівся Крайнєв.

Він не терпів, коли літні люди починали говорити багатослівно і безпредметно. Крім того, Марина поглядала в його бік очікувально. В її руках Юрій помітив великий жовтий портфель. Вона, мабуть, збирається працювати з Барсовим, і Крайнєв тільки заважатиме їхній роботі.

— Куди ж ви, — аж скинувся Барсов, — я нізащо не відпущу вас так рано.

— Мені треба спочити, Миколо Олександровичу. Завтра на світанні, о шостій годині, я їду в Севастополь.

— Ну, куди ж це годиться, — розвів руками Барсов, — раз у житті зустрілися, поговорити не встигли, і ви вже тікаєте. Ні, ні, я вас не відпускаю.

— Може, це я вас так налякала? — несподівано озвалася Марина.

Крайнєв мовчки махнув рукою, всміхнувся і сів на своє місце.

— Мені здавалося, що ви прийшли до Миколи Олександровича у справі. Може, мені краще піти пройтися до моря, поки ви працюватимете?

Барсов глянув на Марину. Очевидно, це питання мусила вирішувати вона.

Хвилину дівчина мовчала, ніби вагаючись, потім сказала для самої себе несподівано різко:

— Ні, залишайтеся тут. Вашу думку мені теж інтересно буде послухати.

— От і прекрасно, от і прекрасно, — зрадів Барсов, — я теж гадаю, що думку Юрія Борисовича варто послухати. Це принесе вам безперечно величезну користь.

— Побачимо, — відрізала Марина і сама здивувалася: невже вона не може бути стриманішою і ввічливішою.

Барсов занепокоєно глянув на Юрія, чи не образився той, але на Крайнєва слова Марини не справили жодного враження. Сидів він у кріслі, як і раніше, спокійно.

— Я зараз покажу вам свою останню роботу, — говорила Марина, відкриваючи блискучі замки портфеля і витягаючи квадрати цупкого паперу, — але до того я хотіла б зробити невеличку передмову.

— Прошу, прошу, — озвався Барсов, Крайнєв промовчав.

— Мої роботи стосуються ще дуже і дуже мало розробленої теорії польоту літака з реактивним двигуном. Важливість цієї проблеми доводиш не треба. Мушу сказати вам, що це ще абсолютна таємниця. В Ленінграді, де я працювала, тільки директор інституту знав про характер моєї роботи. Отже, я сподіваюся, що цілком можу розраховувати на вашу скромність.

— Безперечно, — поспішив запевнити Марину Барсов.

— І ви ні з ким не консультувалися? — спитав Крайнєв, дивлячись кудись повз Марину, на далекий горизонт.

— Мені ні в кого було консультуватися. Ні в підручниках, ні в журналах майже не зустрічаються матеріали на цю тему. Вони, мабуть, десь існують, але дуже засекречені. Отже, мені довелося робити все самій, від початку до того моменту, де я спинилася. Назвати його кінцем було б надто сміливо. Все це тільки початок.

Зупиняючись для того, щоб перевести подих, Марина дивилася саме в ту точку горизонту, куди були звернені очі Юрія Крайнєва. Нічого особливого там не було — зливалося з прозорим небом сіро-сталеве море, і довга хмарина ховалася за горизонт..

— Ви прекрасно знаєте всі труднощі, зв'язані з побудовою такого літака. Проблема пального, проблема матеріалів підвищеної міцності, проблема посадки і зльоту настільки ще не досліджені, що все доводилося робити з самото початку. Досвід роботи із звичайними літаками виявився тут непридатним. Велика різниця у швидкостях літаків з реактивними двигунами і звичайних літаків знецінили майже всі теоретичні роботи в цьому напрямі.

Крайнєв все ще дивився у ту ж саму точку на поверхні моря. Це дратувало Марину. Хоче він тим самим показати свою повну неуважність чи це тільки його манера слухати? Хоч би було на що дивитися там, на горизонті.

— І все ж, — говорила далі Марина, — здається, мені вдалося розв'язати всі ці проблеми і сконструювати реактивний літак, який безперечно мусить мати швидкість значно більшу, ніж найкращий моторний винищувач. Я не буду розповідати вам про деталі конструкції. Основну схему і частину рисунків деталей я можу вам дані зараз, і вони скажуть значно більше від усяких слів. Годилося б зробити пояснювальну записку, але я не встигла.

З цими словами Марина передала до рук академіка кілька рисунків і озирнулася на Крайнєва. Він все ще сидів нерухомо. Навіть зацікавлення, викликане розповіддю Марини, не змогло відірвати його погляду від одинокої хмарини.

— Це надзвичайно цікаво, — вигукнув Барсов, проглянувши два перших аркуші, — просто винятково!

Крайнєв здригнувся, почувши його голос, і не поспішаючи потягнувся за кресленнями. Узяв перший аркуш, ліниво розгорнув його, і весь лагідний настрій як рукою зняло.