Вадим Собко - Зоряні крила

— Як ви поставитеся до поїздки в Радянський Союз? — запитав генерал, і це запитання вразило Кервуд а. Він міг припустити що завгодно, але така пропозиція йому на думку спасти не могла.

А проте виказувати своє здивування не годилося.

— Коли треба поїхати до Радянського Союзу, то я, звичайно, поїду. Проте я не знаю, чи встигну я доїхати саме до Радянського Союзу.

— Встигнете. Так швидко німці його не розіб'ють. Це трапиться пізніше. І саме в зв'язку з тим, що поразка росіян у цій війні неминуча, ви туди і поїдете.

— Що ж я мушу звідти привезти?

Інженер Кервуд був явно догадливим хлопцем. Видно, таки недаремно говорили, ніби він може виконати найделікатніше завдання. Генерал вирішив не гратися в піжмурки, а йти до справи просто.

— Вам щось говорить прізвище — Крайнєв? — запитав він.

Кервуд на мить замислився. Він зразу пригадав це прізвище, але вдав, ніби пригадує.

— Звичайно, говорить, — відповів він не кваплячись, — російський інженер Крайнєв працює над реактивною технікою. Колись його захопили німці, але він зумів їх одурити. Свого часу про це було багато галасу в газетах. Правда, вся ця історія трохи скидається на якусь неймовірну…

— Мене мало цікавить ваша думка щодо минулого Крайнєва, — перебив його генерал. — Мене цікавить тільки майбутнє. Крайнєв нам потрібний.

— Нам? — Вперше за всю розмову Кервуд дозволив собі проявити якесь почуття. Він здивувався одверто і щиро.

— Так, Крайнєв нам потрібний. Він винайшов такі речі, до яких наші інженери ще довго не додумаються. І буде дуже шкода, якщо він опиниться в руках німців, зрозуміли?

— Так, зрозумів. Я мушу його викрасти?

Генералові здалося, ніби він помилявся в Кервуді.

Хлопець мислить безперечно надто примітивно.

— Зараз викрадати його нічого, а крім того, це вам не вдасться. Вам треба приїхати туди і почекати, поки німці настільки наблизяться до перемоги, що всім стане ясною доля Радянського Союзу. От тоді ви виступите на сцену, підготувати до цього самого Крайнєва і його співробітників вам доведеться раніше.

— А коли німці не розіб'ють Радянський Союз?

Генерал сів у крісло, і Кервуд міг побачити його обличчя. Він навіть пошкодував, що поставив це запитання. Мабуть, генерал зараз розчарувався остаточно в здібностях Генрі Кервуда.

— Як це німці не розіб'ють Радянський Союз? — перепитав генерал. — Ви ставите якісь нерозумні і безтактні запитання. Це вже давно вирішено у Вашінгтоні. Там не помиляються. Я хочу знати, чи зрозуміли ви моє завдання.

— Так, — поспішив відповісти Кервуд, щоб якось розвіяти неприємне враження від свого несподіваного запитання. — Я сподіваюся, мені вдасться виконати ваше завдання. Звичайно, коли у моєму розпорядженні будуть відповідні матеріальні й транспортні можливості.

— За це можете не турбуватися, — відмахнувся генерал, і Кервуд зрозумів, що, очевидно, комусь дуже хочеться мати Крайнєва в Америці і грошей на це не шкодуватимуть.

— У мене будуть ще якісь спеціальні завдання?

Генерал Старк знову кілька хвилин подумав.

— Ні, — нарешті рішуче відповів він, хоч йому дуже хотілося сказати «так» і доручити Кервудові ознайомлення з роботою Крайнєва. — Ні, — ще раз повторив він, підкреслюючи своє слово енергійним рухом руки. — Коли ви візьметеся до інших завдань, то можете проґавити основне. Отже, нічого і нікого, крім Крайнєва. Ні, мабуть, не тільки його одного. Підготовчу роботу можна також вести серед його найближчих співробітників. Вони теж можуть бути дуже корисними. Постарайтеся стати його приятелем, другом, чим завгодно. Повторюю, для нас усіх буде великою неприємністю, коли німцям пощастить захопити Крайнєва.

Задзвонив телефон, м'яко, стримано, ніби зашарудів, — генерал не любив надто різких дзвінків. Він узяв трубку, мить послухав, схвально хитнув головою.

— Я думаю, що завдання ваше буде легшим, ніж ми всі гадаємо, — сказав він, — за сьогоднішній день німці просунулися на тридцять кілометрів. А коли перед Крайнєвим стане дилема — американці чи німці, то він безперечно вибере нас. З німцями у нього старі рахунки. А ми ж все-таки, як-не-як, «союзники».

І генерал Старк розсміявся, дуже задоволений із свого дотепу. Повідомлення, передане телефоном, створило йому хороший настрій. От коли б уже швидше складав зброю Радянський Союз, а там і німців можна буде задушити.

З цих приємних думок вивів генерала голос Кервуда.

— Мене пошлють туди спеціально чи я мушу чекати якоїсь нагоди.