Вадим Собко - Зоряні крила

Берг повернулася у супроводі штурмфюрера, глянула на Соколову, яка від великої дози морфію спала непробудним сном, і запитала:

— Виживе?

— Дивлячись де, — відповів лікар, — у нашому таборі — навряд; у домашніх умовах, з хорошим лікарським доглядом — напевне.

— Гаразд, — вирішила Берг, — я її забираю.

— Куди дозволите виписати арештовану? — спитав комендант.

— Просто до мене, — засміялася Берг, — до мене додому, адже ви віддаєте арештованих на поруки, от я її і візьму.

— Але це перший випадок, коли ручиться службовець райху.

— Я служу не в райху, а в гестапо, — нагадала Берг, і комендант погодився незаперечно.

Саме так опинилася Віра Михайлівна Соколова в квартирі Берг на вулиці Леніна. Другого ранку вона отямилася на чистій постелі, під крохмальним простирадлом і м'якою теплою ковдрою. Це було так неймовірно і несподівано, що Соколова не повірила собі самій. Це сон, це їй сниться. Вона спробувала поворухнутися, відчула різкий біль у плечі і переконалася: вона не спить.

Тоді вона напружено, гарячково почала згадувати минулий день, появу в таборі Любові Вікторівни Берг… Далі вона вже нічого не пам'ятала. Як опинилася вона в цій квартирі? І квартира на диво знайома. Раніше тут, безперечно, доводилося бувати. Ах, так, це ж раніше тут жив Юрій Крайнєв з Ганною.

В цю мить рипнули двері, і Любов Вікторівна Берг з'явилася на порозі кімнати.

— Прокинулися? — весело сказала вона. — От і добре. Ми вас швидко на ноги поставимо; правда, лікар каже, ніби доведеться зробити невеличку операцію, але це дрібниці. Скоро ви зможете знову приступити до роботи…

Швидко і звично вона наливала каву у склянку, говорила так, ніби ніякої війни взагалі не було на світі.

— Як ви тут опинилися? — різко запитала Соколова.

— Зараз вам найголовніше — одужати, — не відповіла на запитання Берг, — а всі принципові питання ми з вами вирішимо потім, коли ви остаточно очуняєте.

— Я хочу знати, ворог ви мені чи друг?

— Це питання ви будете вирішувати, коли одужаєте, — сміялася Берг. — Пийте, це добра кава, ви дуже виголодалися, і щось істотніше вам можна буде дати тоді, коли ви звикнете до їжі. Прошу.

Ще нічого не в силі збагнути, Віра Михайлівна випила каву, і втома знову поборола її; очі самі заплющилися, переможені глибоким сном.

Генерал сидів за широким письмовим столом і уважно розглядав свого співбесідника. Штори на вікнах було опущено. Настільна лампа, прикрита темним абажуром, освітлювала лише частину столу. Величезний кабінет тонув у темряві, і тільки на просторому полірованому столі лежало ясне коло світла.

Інженер Генрі Кервуд теж дивився на генерала Старка. Він про нього вже чимало чув, але бачив уперше. Він знав, що генерал відає авіаційним озброєнням Америки. Про інші сторони діяльності генерала Старка інженерові нічого не було відомо. З цікавістю він чекав початку ділової розмови. А генерал не поспішав говорити, він тільки дивився на Кервуда уважно, вивчаюче. Світлі очі його, під невиразними, ніби вицвілими бровами, дивилися насторожено. Тонкі губи міцно стиснулися, підкреслюючи суворість кощавого обличчя.

Генерал намагався скласти точну думку про інженера Кервуда. За рекомендаціями цей інженер був дуже спритним хлопцем і доручити йому можна було яку завгодно справу. Генерал також знав, що Кервуд дещо тямить не тільки в авіаційній техніці, а і в розвідці. В усякому разі, спеціальні завдання виконувати йому не вперше.

Генерал ніколи нічого не вирішував необдумано. Він не поспішав говорити навіть тоді, коли вище начальство негайно вимагало відповіді. Ця властивість уберегла генерала від багатьох неприємностей. Справа, заради якої Старк викликав Кервуда, була важливою, і тому генерал довго розмірковував, вирішуючи, чи придатний Кервуд для виконання завдання.

Він встав з-за столу і підійшов до вікна. Відхилив штору, глянув униз на вулицю. Вона пливла перед очима численними вогнями машин. Зверху горіли вогні реклам. Для Нью-Йорка затемнення не було потрібним.

Старк повернувся до столу. Далі розмірковувати нічого. Мабуть, цей хлопець придатний. Перше враження від нього хороше. Приємно вже те, що він зміг витримати таку довгу паузу, не промовивши жодного слова.

Генерал став біля свого крісла. Він був високий на зріст, і світло від лампи, прикритої темним абажуром, сягало йому до пояса.

Кервуд міг побачити пояс і пряжку, та. ще численні орденські стрічечки на грудях генерала. Голова і обличчя Старка здавалися невидимими.