Вадим Собко - Зоряні крила

Директор дописав, показав Юрію перелік випробувань, які мав пройти крейсер, і наказ було підписано.

— Що ж далі сьогодні будемо робити? — запитав Валенс, ховаючи свої папери.

— Далі? — перепитав Юрій і на мить замислився. — Далі… От дивне становище. Крейсер закінчено, а нового ще нічого не почато. Що ж будемо робити нині ввечері, Адаме Олександровичу? Ганна поїхала на завод. Проведемо разом вечір чи в тебе якісь інші плани?

Валенс простяг руку до невеличкого бювара, який лежав на столі, і взяв звідтіля кілька різноколірних папірців.

— Ану, поглянемо, куди можна сьогодні піти, — сказав Валенс, роздивляючись запрошення і програми. — Отже, пас запрошують на урочисте засідання в Академію наук.

— Не хочеться, — відгукнувся Юрій.

— На лекцію.

— Відмовити. Сьогодні не хочу.

— В палац фізкультури.

— Далі.

— Почекай. Чому далі? Давай справді підемо в палац фізкультури. Сьогодні відкриття зимового басейну для плавання і змагання, Це дуже цікаво і, головне, красиво.

— Не думаю.

— А давай все-таки поїдемо. Ти не жалкуватимеш.

Крайнєв погодився явно неохоче. Сперечатися з Валенсом він взагалі не любив. Вечір вільний. Чому не спробувати?

Через кілька хвилин вони вже їхали яскраво освітленою Червоноармійською вулицею. Палац фізкультури був недалеко. Зовні це була присадкувата і непривітна будова, що нагадувала на перший погляд ангар: Крайнєв пожалкував, що приїхав.

Вони зайшли, роздяглися у маленькому гардеробі, пройшли вузькими сходами до непоказних дверей, і раптом Крайнєв тихо ахнув від несподіванки і захоплення.

У величезному високому залі, чітко окреслена на підлозі мармуровим прямокутником, переливалася мерехтливими бліками зеленкувата, на диво прозора вода. Вона була така прозора, що візерунки, викладені на дні басейну з кольорового мармуру, було видно до найменшої дрібниці. Все було білим у цьому залі, тільки вода світилася зеленкуватим вогнем і вабила до себе непереможно. Високі трибуни здіймалися вгору аж до самої стелі. Весь басейн здавався палацом дивної, чистої краси.

В першу хвилину Крайнєв навіть говорити не міг від захоплення. Валенс усміхнувся, поглядаючи на свого друга. Вони пройшли і сіли в невеличкій ложі, зовсім близько від вишки для стрибків, яка здіймалася над прямокутником води, струнка і ажурна.

І ще не встигли вони сісти, як у залі залунала музика. Це починався парад. Хлопці і дівчата в костюмах для плавання виходили і шикувалися в одну пряму лінію. Було приємно дивитися на сильні, ніби виточені тіла.

У серці Крайнєва раптом з'явилося дивне почуття. Захотілося й собі отак стати в один ряд з цими веселими красивими юнаками і собі отак піти під могутні звуки маршу.

Парад закінчився. Почалися змагання.

Трійка за трійкою кидалися у воду плавці. Воші пливли швидко і впевнено. Це була повна гармонія сили і вміння. Тут встановлювалися рекорди, але Крайнєв не прислухався до оголошень. Краса видовища все ще захоплювала його.

Але ось закінчилися змагання з плавання. Судді оголосили про початок стрибків з вишки. Світло в залі трохи зменшилося, натомість з'явилося два прожектори — просто із води світло било вгору, освітлюючи простір перед вишкою.

Щось неголосно проказав гучномовець, на вишку вийшла дівчина, і стриманий гомін прокотився по залі.

Дівчина стояла на самому верху, осяяна промінням прожекторів, немов вирізьблена з рожевого мармуру. Всі присутні дивилися на цю дівочу постать, як на витвір геніального митця.

Плавним рухом підвела дівчина вгору руки. Їй самій приємно було відчувати свою молоду красу, відчувати її переможну силу. Ось зараз неподільно володіє вона поглядами, почуттями всіх людей, що зібралися в цій залі.

Крайнєв стежив не відриваючись за кожним рухом дівчини. Раптом риси обличчя її стали напрочуд знайомими. Він навіть устав з крісла, придивився краще і тихо сказав:

— Валя.

Дівчина почула. Ледве помітно схилила вона голову, побачила Крайнєва, і плавний рух її на секунду увірвався. У другу ж мить вона знову підвела руки і легко, немов птах, злетіла у повітря. Вона летіла вниз, як ластівка, падаючи з вишки. Тіло вигнулося і застигло у вільному русі. Вона падала, володіючи кожним м'язом свого тіла.

Біля самої води руки її зімкнулися. Вона ввійшла у воду безшумно, як блискучий клинок. Тільки запінилася вода, і жодної бризки не злетіло вгору.

Тепер дівчина пливла під водою, освітлена з усіх боків прожекторами. Світилася вода, і в цьому зеленому потоці назустріч світлу пливла Валя.