Вадим Собко - Зоряні крила

Перший крейсер уже народжувався в експериментальних цехах заводу. Марина прекрасно знала всю машину, вона навіть могла уявити собі її в польоті.

Все більше і більше деталей з'являлося на невеликому стенді, незабаром уже можна буде приступити до збирання першого крейсера. Марина встигла звикнути до людей на заводі. В неї знайшлося багато знайомих, навіть хороших друзів. Але інколи вона кидала все і всіх і йшла сама гуляти по степу.

Вона дуже любила ці прогулянки, виходила далеко в степ, де зовсім не чути шуму заводу, де пряно пахне чебрець і ще якась невідома степова трава, йшла на далекі могили і сідала там на самому вершечку. Білий камінь лежав на вершечку однієї з могил. Люди говорили, що там поховано партизанів, але напевне ніхто нічого не знав. Марина сідала на білий ніздрюватий камінь і годинами могла дивитися на завод, на степ, на захід сонця.

Вона швидко звикла до п’янкої степової тиші, навчилася навіть розрізняти посвисти птиць, степ розкривався перед нею, як книга. Під каменем на могилі жила ящірка. Вона швидко звикла до Марини і часто при ній вилазила з нірки грітися в останніх променях вечірнього сонця.

Але одного вечора, коли дівчина сиділа на своєму камені, спочинок її було зіпсовано. Легкі повільні кроки почулися зовсім близько. Марина озирнулася незадоволено. Любов Вікторівна Берг стояла поруч. Вони були знайомі дуже мало. Просто кілька разів зустрічалися на роботі.

— Пробачте, — сказала Берг, опускаючись поруч Марини на суху траву, — я набридатиму вам не дуже довго. Ось спочину трохи і піду…

Кілька хвилин вони сиділи мовчки, кожна думаючи про своє. Сонце поволі котилося до обрію. Над степом стояла висока, дзвінка тиша. Це був час мовчання, час заходу сонця.

Майже не порушуючи цієї тиші, Берг повільно сказала:

— Сьогодні минуло півроку з дня смерті мого чоловіка.

Вона проказала ці слова спокійно і тихо, але в них прозвучав такий глибокий сум, іаке горе, що Марина навіть здригнулася.

— Це було вже тут, на будівництві? — запитала вона.

— Так. Це було вже тут.

Берг зітхнула. Кілька хвилин минули в мовчанні, потім вона почала говорити. Перед Мариною раптом розіслалася величезна засніжена рівнина. Темною плямою виднілося на безкрайній білій площі велике будівництво. Тепляк інженера Полоза виріс над усіма будівлями, досягаючи низьких снігових хмар. Потім прийшла відлига, і страшний порив норд-осту перервав троси, тепляк упав безформною навалою колод, і десь глибоко під цією навалою борсався, намагаючись вирватися, інженер Гучко.

Потім з'явилася біла палата і багряні плями на стіні — промені вечірнього сонця. Темніє. Помалу зникають червоні плями. В палату приходить смерть.

Берг замовкла. Сонце зайшло. Тільки легкі хмарини, прозорі, рожеві, ще купалися у променях.

Марина глибоко зітхнула і взяла Берг за руку. Хотілося сказати щось тепле і хороше, хотілося якось розсіяти цю глибоку тугу. Але потрібних слів не знайшлося, на думку все приходили банальні, заяложені слова співчуття, і Марина промовчала.

У степу ставало холодію. Падала роса. Вони встали і поруч пішли до заводу. Берг трохи повеселішала. Ніби легше стало їй від того, коли розказала Марині все, що гнітило серце.

Після того вечора вони зустрічалися дуже часто, мало не кожен день. Їх можна було помітити поруч в степу, на могилах. Вони розмовляли дуже багато, і завжди виходило так, що Берг погоджується з Мариною. Інколи розмови заходили про роботу, про перший крейсер. Але в таких випадках Марина відразу ж ставала дещо сухуватою. Берг відразу ж помічала це, і розмова сходила на інше.

Одного вечора Марина пішла в степ одна, не бажаючи ні з ким розмовляти. Інколи їй хотілося спочити на самоті. Напередодні з заводу поїхав Крайнєв. У такі дні завжди оживали в Марині її старі, ніби вже й затамовані честолюбні бажання. Вона сама картала себе, нагадувала собі про те, що в крейсері є частина і її роботи, але знайти рівноваги не могла.

Як завжди, зійшла вона на могилу, сіла на білий камінь, і ящірка довірливо з'явилася їй назустріч.

Так само, як і колись, легкі кроки почулися поруч. Марина озирнулася і знову побачила Берг. Ящірка несподівано злякано заховалася. Марина посміхнулась, хоч поява Берг не принесла їй задоволення.

Високо над заводом пролетів літак. Марина провела його поглядом і зовсім несподівано для самої себе почала говорити про свою найбільшу мрію коли-небудь збудувати власний літак, який має нести на собі ініціали Марини, має нести на собі її славу.