Вадим Собко - Зоряні крила

Чорна блискуча машина йшла по шосе з великою швидкістю. Крайнєв сидів біля руля, берет і біляве волосся Марини виднілися поруч нього. На задніх сидіннях у сірих дорожніх плащах сиділи Валенс і ще один інженер з інституту стратосфери.

Колишнє будівництво, нинішній завод, мав стати основною експериментальною базою інституту.

Соколова, яка тільки вчора стала директором заводу, чекала гостей у своєму кабінеті. Михайло Полоз, колишній виконроб п'ятої дільниці, працював тут останні дні.

Коли гості зайшли, Соколова запросила всіх сідати. Після кількох хвилин знайомства і незначної розмови Соколова почала говорити. Вона сказала про те, що на перших порах завод має виготувати певну кількість літаків уже випробуваної конструкції, але з першого листопада все виробництво буде завантажене тільки роботою над літаками інституту стратосфери, І Валенс і Крайнєв про це знали. До того часу, поки завод виконає це своє перше замовлення, креслення крейсера будуть готові цілком, і можна буде розпочати виробництво пробних партій.

Розмова якось не налагоджувалася. Соколова запропонувала піти оглянути завод. Вони вийшли з кабінету і за кілька хвилин були на заводському дворі, де цвіли великі і пишні клумби квітів.

Соколова поруч з Крайнєвим попрямувала в перші двері великого цеху, площа якого займала кілька гектарів.

Цех зустрів їх шумом верстатів і цілою зливою світла. Світло лилося в усіх боків, з вікон, з високої скляної стелі, промені його багато разів відпивалися на частинах верстатів, грали на полірованому металі.

Це був інструментальний цех. Тут уже давно працювали на повний хід. Цех мав забезпечувати інструментами весь завод. Верстати вишикувалися тут в рівні ряди, і на кожному стояла марка радянського заводу. Біля верстатів стояли переважно молоді хлопці й дівчата. Тільки де-не-де виднілися літні робітники.

Соколова вела своїх гостей далі. Вони перейшли в цех, де мали виготовляти серце літака — мотор. Тут ще тільки налагоджувалися складні виробничі процеси.

Зате в ливарному цеху можна було побачити роботу в повному розпалі. Ритмічно постукували формувальні машини. Рухалися довгі, закруглені стрічки конвейєрів з заформованими опоками. Сліпуче білою цівкою лився розтоплений метал з ковша у темне горло — литник форми.

Вони повернулися в кабінет Соколової тільки через три години. Завод справляв грандіозне враження. Соколова викликала головного інженера і разом з Крайнєвим і Валенсом почала виясняти строки можливості подачі перших креслень крейсера.

— Там буде багато несподіванок, — попередив Крайнєв.

— Я знаю це, — відповіла Соколова, — і саме тому дуже хотіла б, щоб на заводі для консультації був постійно присутній один з ваших кваліфікованих співробітників. Я хочу мати постійну консультацію. Адже це справа для нас цілком нова.

— Візьметесь, Марино Михайлівно? — обережно запитав Валенс.

Марина завагалася.

— Беріться, Марино, — підтримав Крайнєв, — ви тут не самі будете. Ми всі тут часто буватимемо.

Робота мала бути дуже інтересною, а головне, самостійною. Марина погодилася.

— Прекрасно, — підвела підсумки Соколова, — квартиру для товаришки Токової я забезпечу. Ну, здасться, все.

І вперше за весь час Соколова посміхнулася. І раптом всі присутні в кімнаті помітили, що вона красуня. Валенс навіть плечима знизав, дивуючись з такого перетворення. Здавалося, раніше і не можна було помітити її стрункого стану, пишної зачіски червоного золота, гарних рис обличчя і високого чола.

Соколова запросила гостей обідати. Крайнєв подякував і усміхнувся. Перше знайомство з заводом йому подобалося. Крейсер передавався в падінні руки.

Марина переселилася на завод. Їй дали велику кімнату з вікнами на захід і робочий кабінет. Роботи було багато, але і вільного часу залишалося чимало. В такі хвилини, вільні від роботи, знову все частіше стали непокоїти Марину честолюбні думки про літак власної конструкції. І чим більше працювала вона біля крейсера, тим більше хотілося дівчині побачити отак реально, як деталі крейсера, власний літак.

В такі хвилини вона завжди йшла в цехи, навалювала на себе якомога більше роботи, аби тільки не думати про щось подібне. Інколи вона писала до Києва вимогливі листи — креслення надходили не завжди акуратно.

Коли на завод приїздив Крайнєв, то для дівчини це було справжнім іспитом. Вона хвилювалася незвичайно, і жодна честолюбна думка не з'являлася в її голові. Але Крайнєв зникав, і все починалося спочатку.