Павло Місько: Грот афаліни

— Тс-с-с…

— Лі Сунь перший тебе викаже. — Янг міркував зовсім зріло, і Радж скуйовдив йому чуба: «Ростеш, малий!»

— Не було ж китайця з людьми… Ну, прощавай… — Радж поцілував Янга. — Ти ж знаєш, де мене шукати — у дельфінарії. Ух! — раптом скреготнув Радж зубами. — У такий час доводиться вас залишати!

— А коли знову вдома будеш?

— Не знаю. Важко в містера вирватись. У вихідні подвійне навантаження. А знаєш, що на тих ящиках, на березі, написано? Що майно належить військово-морському флоту США. Базу хочуть будувати.

Янг у темряві обняв Раджа за шию.

— Ну, хлопче, бережи матір і батька. З Амарою дружи — він вірний мій товариш. — Радж поцілував Янга ще раз і відповз до дверей.

Стогнала уві сні мати…

Янг витер сльози на щоках.

— Янг… Я-янг! — хтось покликав його здушеним голосом. Потім постукали ціпком об поріг. — Ти ще спиш?

Янг упізнав голос старости Ганеша, і його сон відразу зник. Такого ще не бувало, щоб сам староста звертався до нього, якогось хлопчака.

— Я знаю, що не спиш… Збери друзів і біжіть купатися. Довго сьогодні купайтеся… І було б добре, якби весь час хтось хлюпався в лагуні — по черзі. І коли щось побачите, негайно повідомляйте. Янг, ти будеш командиром розвідки.

Хлопець не вірив своїм вухам. Йому довіряють таку важливу справу?! Схопився так, що аж задвигтіла хатина.

— Тихіше гарцюй… А то завчасно розвалиш, — сказала мати кволим голосом. Вона і батько ще не вставали, ніби враз і назавжди втратили цікавість до життя. — Насічи горіхів, кинь поросяті, а тоді вже лети. Курей випусти.

Їхня хатина, як і все у селі, збудована на високих палях. Під бамбуковою підлогою-настилом можна ходити пригну вгайсь. Тут і загородка для поросяти, і клітка для курей. Тут і комора, де ще є трохи кокосових горіхів торішнього урожаю.

Янг працював і прислухався до того, про що перемовляються Ганеш з батьком. Один стоїть біля порога, другий — у дверях.

— … Так користі ж немає із зелених. Сік, молочко… Хіба що бражку робити. Так на бражку ж можна і з самої пальми соку наточити! — говорив батько. — Але ж на біса вона, і без неї гірко!

— А я раджу позрізати горіхи, хоч зелені. Усе-таки якась користь буде, — каже Ганеш. — А може статися — не встигнемо і такі спожити. Знищать усе бульдозерами… Я чув, що сюди, на Біргус, великі літаки сідатимуть, кораблі військові припливуть.

— Боже милосердний! Отаку навалу послати…

— Треба нам усім триматися разом. Може, прийдуть американці карати, то будемо в одно говорити: ми тільки молилися, проганяли злих духів. І що Раджа не було з нами, поїхав на Рай. Я всім так скажу, попереджу… (Янг подумав: «Ну й добре, що сам староста скаже»)… А солдат перший напав на нас… І треба готуватися до поховання Япа і Рати… — Ганеш пішов, постукуючи ціпком.

— Великий Вішну! — схлипнула мати. — Вони ж цілу ніч лежали на березі. Краби очі повиїдали… Як я тепер буду родити? Бома немає, нікому буде відганяти злих духів.

— Ти не горюй… Дасть бог, усе буде добре, — зітхнув батько.

— А Лі Сунь і сьогодні пішов до американців. Потягнув мішок більший за себе — мало носом землю не орав.

— Торгівлю налагоджує, відчуває — поживитися можна, — відповів батько.

Янг вибрався з-під хатини.

— Я все зробив. Нате вам по яєчку… — поклав у зашкарублу батькову руку яєчка, знайдені в курячому гнізді. — Я побіг!

Голопузиків, що бігають без штанців чи трусиків, Янг не братиме помічниками. І дівчаток не візьме… Хоча одну і можна було б — Натачу. Її так назвали на честь радянської лікарки. Добре, що саме тоді, коли народжувалася Натача, стояло недалеко радянське дослідне судно. І тепер люди пам'ятають, що над ним майоріли два прапори — червоний і синьо-білий. Якби не приїхала з судна лікарка, то могло б не бути ні Натачі, ні її матері, люди вже молилися Вішну, щоб забрав собі їхні душі. Бойовою росла Натача, спритною. Але Янг не кликатиме сьогодні і її, у нього суто чоловіче завдання.

Насамперед покличе Туна. Завжди, коли спадала денна спека і в селі починався хоч якийсь рух, Янг будив Туна так: підлазив під поміст його хатини і гострою тонкою тичкою совав знизу поміж бамбуковими жердинами. Янг знав, у якому кутку спить Тун, і звичайно влучав якщо не з першого, то з другого разу. І сьогодні пробрався Янг… Раз штрикнув, удруге…

— Ой, що це?! — пролунав переляканий чоловічий вигук. Хтось підскочив, хатина задрижала, як від землетрусу: — Нечиста сила! Нечиста сила!

Янг кинувся навтікача від хати. У ту ж мить почувся Тунів сміх: