Джек Лондон - Джеррі-Островик

Наймана шкапа недарма опиналась і не хотіла стрибати з кручі. Добре знаючи, яким болем віддасться той стрибок у її розбитих колінах та ревматичних суглобах, вона щосили впиралась копитами в крутий мохуватий схил і стрибнула, тільки щоб не впасти, зовсім без розгону. Але й так вона штовхнула схарапудженого коня в плече й збила його з ніг. Упавши, кінь зламав Кененові ногу й сам забився в корчах з переламаним хребтом.

Знов же собі на досаду, втікач, переслідуваний цілою округою, і в останньої своєї жертви не знайшов, як у репортера, жодної зброї. Сплигнувши додолу, він аж загарчав зі злості й копнув безпорадного Кенена в бік. Але Едруге копнути не встиг, бо втрутився Майкл — він уп'явся зубами в литку вже піднятої йоги.

Чоловік, лайнувшись, дриґнув ногою, і Майклові зуби роздерли йому литку й штани.

— Добре, Майкл! — похвалив його Кенен, що лежав нерухомо, придавлений конем. — Гей, Майкл! — провадив він, переходячи на південноморський жаргон. — Ганяй цей білий пан до дідька в кущі!

— А за це я тобі голову розвалю, — прогарчав крізь зуби злочинець.

Хоч які грізні були його мова й поведінка, сам він уже трохи не плакав. Тривале переслідування, боротьба одинцем проти всього людства вичерпали його сили. Його облягали вороги. Навіть хлопчаки піднялись на нього й порешетили йому спину шротом, а бички потоптали його й зламали рушницю. Все ніби змовилося проти нього. А тепер іще й пес прокусив йому литку. На нього насувалася смерть. Уперше він збагнув це так виразно. Все було йому вороже. Його душили істеричні сльози, а у людини, доведеної до відчаю, істерія часто виявляється в жахливих, звірячих вчинках. Без жодної причини він готовий був виконати свою погрозу й забити Гарлі Кенена до смерті. Дарма що Кенен нічого лихого йому не зробив. Навпаки — це він сам напав на Кенена, звалився на нього згори, і через нього Кеиен зламав ногу. Та Гарлі Кенен був людина, а все людство стало йому ворогом; отож йому здавалось, що, вбивши Кенена, він ніби хоч трохи помститься за себе на всьому людстві. Якщо вже йому гинути, то він потягне за собою кого зможе.

Та не встиг він і разу вдарити лежачого, як Майкл насів на нього знову. Дриґнувши ногою, чоловік роздер собі й другу литку та холошу. А тоді копнув Майкла під груди так, що аж скинув геть з дороги на крутий схил. На лихо, Майкл не долетів до землі: впавши в мансанітовий кущ, він застряг у розвилині між двома гілками.

— А тепер я зроблю, що сказав, — похмуро заявив Кененові злочинець. — Зараз розвалю тобі голову.

— А я ж тобі нічого лихого не зробив, — відказав Гарлі. — Не дуже я боюся смерті, але як уже вбивають, то волів би знати, за що.

— За те, що ви всі полюєте на мене, хочете мені життя відібрати, — прогарчав чоловік, підступаючи. — Знаю я вашу породу. Ви всі на мене завзялись, і що я можу сам проти всіх? Зате хоч з тобою сквитаюся за всю кривду.

Кенен добре розумів, що небезпека серйозна. Він був безпорадний, а цей знавіснілий убивця справді збирався його замордувати. Майкл, застрягнувши в кущі на ярд від землі й повиснувши головою вниз, марно борсався й не міг прибігти йому на поміч.

Від першого удару носаком, націленого йому в обличчя, Гарлі затулився рукою; а вдруге злочинець ударити не встиг, бо надбіг Джеррі. Укоханому хазяїнові не довелось його підцьковувати. Він стрибнув на незнайомця і, вчепившись йому зубами в штани біля пояса, хоч і не вкусив його, але трохи не повалив своєю вагою.

Злочинець, зовсім оскаженівши, кинувся на Джеррі. Направду весь світ завзявся на нього. Навіть собаки звідкись сипались градом. Та зверху, зі схилів Сономи, вже долітали голоси переслідувачів, і він змінив свій намір. То була його власна смерть, і від неї він мусив утікати. Носаком відкинувши Джеррі, він вимахнув на репортерову шкапу, що доти байдуже стояла собі там, де він сплигнув з неї. Шкапа нехотя пустилась на здеревілих ногах учвал, а Джеррі побіг слідом, заливаючись гнівним гавкотом.

— Все гаразд, Майкл, — угамовував другого пса Гарлі. — Не гарячись. Не рвись. Усе вже минулося. Скоро хтось сюди нагодиться й нас вирятує.

Та враз тонша гілочка в розвилині відчахнулась, і Майкл сторчголов полетів додолу. За мить він схопився й гайнув дорогою навздогін за Джеррі, що нестямно гавкав десь попереду. Раптом той гавкіт змінився на болісне скавчання, і Майкл рвонувся вперед, ніби в нього виросли крила. Він проминув брата, що безпорадно качався на дорозі. Ось що з ним сталось: наймана шкапа, насилу скачучи негнучкими старими ногами, спіткнулась, заточилась і ненароком розчавила йому передню лапу.