Борис Акунін - Алтин-толобас

— А де він міститься, цей тайник, ви знаєте?

Вальзер підійшов до капітана.

— Здається, знаю. Залишилося дещо уточнити. Іще ледь-ледь, і розгадка буде в мене у руках… Будь ласка, відкрийте рота.

Але рота Корнеліус відкрив не зразу. Подивився у примружені очі аптекаря й задав таке запитання:

— Якщо ледь-ледь, то навіщо я вам потрібен? Чому ви вирішили відкрити мені вашу таємницю? Ви не боїтеся, що я захочу заволодіти всім золотом всесвіту сам, без вас?

— Боюсь, — покірливо зітхнув Адам Вальзер. — Якщо відверто, то дуже боюсь. Але на світі так багато страшного, що доводиться вибирати — чого ти боїшся більше, а чого менше. Та й потім, до чого вам книга Замолея без мене? Ви не зможете її прочитати, і дуже складних хімічних метаморфоз без мене вам не здійснити. Ми з вами потрібні один одному, пане фон Дорн, а взаємна потреба — найміцніший з усіх будівельних розчинів, на котрих тільки може бути споруджена будівля любові та дружби. Я не можу більше обходитися без надійного захисника й помічника. Особливо тепер, коли Таїсій побачив мене в домі у боярина Матфеєва.

Корнеліус, який уже роззявив було рота на всю ширину, знову зімкнув губи.

— Чому?

— Грек розумний, він напевно здогадався, навіщо я проник до будинку пана канцлера. Я упрохав свого начальника по Аптекарському приказу віце-міністра Голосова роздобути для мене запрошення до боярина. Матфеєв — наймогутніша людина в усій Московії та до того ж славиться як любитель раритетів. Я зрозумів, що самотужки Ліберею не здобуду, інша справа — з таким високим покровителем. На цей крок я відважився після тривалих вагань, але іншого виходу, як мені здавалося, не існує — адже я ще не мав щастя зустрітися з вами. Я міркував так: усім відомо, що гер Артамон Сергійович — людина освічена і чесна. Він, звичайно, забере бібліотеку собі, але принаймні щедро нагородить мене. Скажімо, якщо я попрошу з усієї Лібереї один-єдиний трактат з математики, навряд чи добрий боярин відмовить мені в такій малості… Ось для чого я з'явився на цей новорічний прийом: придивитися до Матфеєва, скласти про нього власне судження, а там, вибравши момент, випрохати в його превосходительства приватної аудієнції для певної найважливішої справи. Чи міг я передбачити, що зустріну там цього проклятого Таїсія? Митрополит чудово знає, що я не з числа лизоблюдів, які оббивають пороги вельмож заради користолюбства чи марнославства. Він, без сумніву, здогадався, що в особі канцлера я маю надію знайти покровителя. Тому ж то підлий грек і звелів своєму хашишинові мене викрасти, допитати, а потім, звичайно ж, і вбити.

Корнеліус нетерпляче затряс рукою, даючи зрозуміти, що в нього є безліч запитань.

— Тихо, гер капітан, зараз найвідповідальніший момент — я закріплюю ваші нові зуби… Але все на краще. Тепер мені не потрібен Матфеєв. Цілком достатньо й капітана фон Дорна. Ми заздалегідь домовимося з вами, як поділити Ліберею. Адже ви не будете забирати собі книгу Замолея? Навіщо вона вам? Якщо хочете, я віддам вам її оклад із лалів. Там, у сундуках, багато й інших книг у коштовних обкладинках — всі вони теж ваші. З такою здобиччю ви будете одним із найбагатших людей Європи. Мені ж оддайте тільки папірус, добре?

Аптекар ледь натиснув, уставляючи кістяну дентуру на місце, й подивився на Корнеліуса зі страхом і благанням.

— Гаразд, — великодушно відповів капітан, поцокав язиком, пристосовуючись до штучних зубів, і повторив упевненіше: — Гаразд, нехай папірус буде ваш, а дали країни Вуф і всі інші книжки з коштовними обкладинками — мої.

Усе золото всесвіту — це, звичайно, дуже багато, та ще невідомо, чи зуміє Вальзер видобути за стародавнім рецептом свою тинктуру, а от рубіни — штука правдива, їх завжди можна продати за непогані гроші.

— А чи велика книга? — раптом затурбувався фон Дорн. Що коли вона завбільшки з мініатюрний молитовник, який він бачив у Сашеньки Матфеєвої? Такий долонею накриєш.

— Велика, дуже велика, — заспокоїв аптекар. — Савентус пише, що вона розміром in quarto. І лали вкривають її суціль, з обох боків. Іще пастор згадує про Юстиніанів кодекс в окладі з великих перлин, про Гефестіонову «Географію» з обкладинкою із смарагдів і про античний список «Енеїди» у скриньці пергамської роботи з інкрустацією жовтими й чорними опалами. Друже мій, ви не зостанетесь в накладі! Дайте тільки чесне слово дворянина, що Замолея віддасте мені!

— Без обкладинки, — уточнив капітан і, поклавши руку на ефес шпаги, поклявся: — Клянуся честю роду фон Дорнів, що виконаю умови нашої угоди. А тепер дайте-но мені дзеркало.