Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

Цей шлях називався великою шовковою дорогою, тому що ним ішли всі каравани, що везли з Китаю шовк, який особливо цінили у Візантії та Італії, а також чай та інші китайські товари на захід, і назад доставляли європейські товари, на які був попит у Китаї. Цим шляхом у XIII столітті як італійський посол до Китаю пройшов купець Марко Поло, що прожив кілька років у Китаї і склав перший опис цього шовкового шляху, про який добре знають всі сходознавці. Про цього мандрівника я вже згадував, описуючи нашу подорож до мертвого міста Хара-Хото, де побував Марко Поло. Печери і монастир з Тисячею будд знаходилися саме на цьому шовковому шляху і в тому місці, де закінчувався най-трудніший і безлюдний відрізок його і починались китайські міста. Проте на захід від Сачжеу в Джити-Шарі в містах таранчів також були руїни з буддійськими кумирнями, тому що на той самий шовковий шлях виходили мандрівники з глибини Індії через Белуджистан та Афганістан у Фергану, або ж коротшою, але труднішою дорогою через верхів'я ріки Інду та гори на східній окраїні Паміру, а найбільше цим шляхом буддійські монахи і проповідники ходили з Індії в Центральну Азію, проникаючи до Кобдо, Улясутаю та Урги і навіть далі в Південне Забайкалля до монголо-бурятів, поширюючи й тут релігію Будди.

— Ось чому в містах вздовж цього шовкового шляху також можна було знаходити руїни буддійських храмів і залишки індійської культури, — сказав мені консул і додав: — Якщо ви, Хомо Капітоновичу, ще не втомилися від ваших пригод, сходіть у Джити-Шар, побувайте на південній околиці, по якій пролягає шовкова дорога, і дізнайтесь, чи немає і там інтересних руїн. І туди принаймні буде не далі, ніж у Сачжеу, і, звичайно, ближче, ніж до Хара-Хото.

Він розгорнув передо мною карту Внутрішньої Азії, і, розглянувши її, ми зразу ж прийшли до висновку, що треба їхати від Урумчі прямо на південь і південний захід через Карашар і Курля до нижнього Таріму і вниз по ньому до ріки Черчену і вгору по цій ріці до Керії та Нії.

— Ось по цих двох ріках, що течуть з висот Куньлуню на північ, в минулі часи населені пункти простягалися далі на північ, ніж тепер, — пояснив мені консул. — Піски Такла-Макан просуваються на південь, засипають оазиси і примушують людей іти звідти. В цих засипаних оазисах, мабуть, знайдуться залишені храми і будинки, а в них скарби для вас, — додав він, посміхаючись.

Ця розмова відбулася наприкінці весни, після того як ми одержали з Петербурга несприятливий відзив з Академії про речі та рукописи, які ми вивезли з Сачжеу. А днів через десять у мою крамницю зайшов та-ранча, очевидно, купець, що повертався з Москви. Він оглядав мій товар, цікавився цінами на нього і, між іншим, повідомив, що в міста Джити-Шару московська мануфактуру завозять через Фергану і Ош, а не через Кульджу чи Урумчі, і що ціни там лише не набагато вищі, ніж у моїй крамниці.

Це зауваження дало мені змогу зробити висновок про те, що везти свій крам туди, мабуть, не варто. Я, звичайно, запитав його, що ж можна там продати з мануфактури, маючи деякий зиск.

— Я б вам порадив, — сказав він, — завезти в Черчен, Нію, Керію добру китайську мануфактуру, особливо яскравий барвистий шовк для жіночого вбрання, а також чесучу. Ці товари туди рідко потрапляють, і на них завжди є попит.

— Адже ж Черчен, Нія, Керія — це знаменитий шовковий шлях старого часу! — здивувався я.

— Саме старого часу, коли шовк ішов з Китаю по цьому шляху вздовж Куньлуню в Ташкент, Бухару і далі в Європу через Персію і Турцію, — сказав купець. — Але тепер по цьому шляху нічого не везуть. Шовк із Китаю в Європу вже давно возять набагато легшим і дешевшим шляхом по морю. На старому шляху всі станції давно запустіли, там великі безводні переходи. До нас китайський крам тепер привозять кружним шляхом через Хамі, Турфан, Курля, Карашар, а в Керію і Черчен він потрапляє через Кашгар і Яркенд.

Ці відомості для мене мали певний інтерес, і я розповів про них консулу, який підтвердив їх вірогідність, а потім запитав, де ж я буду закуповувати китайський шовк, чи не в Чугучаці.

— Звичайно, ні! — заявив я. — Ми збираємося йти в Китайський Туркестан через місто Урумчі. Там і доведеться купувати китайський крам. Звідти ми повеземо його прямо через Карашар по долині нижнього Таріму в Черчен, Нію і Керію.

— А може б ви знайшли цей товар у Токсуні або в Турфані, — запропонував консул. — Із Токсуна йде великий шлях у Карашар і на Тарім, і китайський крам там повинен бути дешевшим, ніж в Урумчі. Я про це дам запит нашому агентові в Урумчі. Проте я порадив би вам не розраховувати цілком на китайський крам. Можливо, що ви на ньому в Черчені, Керії і Нії нічого не заробите. Краще повезти з Чугучака добірний російський товар тих розцвіток, на які є особливий попит у Джити-Шарі, зайнявши ним половину в'юків, а другу половину — залишити для китайського, який закупите в Урумчі або в Турфані, залежно від того, що взнаємо від агента.