Наступного дня ми пройшли до селища Кизилсенір. Це маленький оазис біля підніжжя Куруктагу, з заростями комишу, тамариску, гаєм тограку, джигди, саксаулу і навіть плодових дерев, що їх розвели таранчі-мисливці, які сюди переселилися з Люкчуна років з тридцять тому. Один з них погодився провести нас до ріки Тарім, до якої ще лишилося близько 120 верст. Шлях ішов через плоскі верхів'я Куруктагу, над якими підносилися вище окремі гори. Провідник називав мені їх імена, але я відразу не записав цих назв, а потім забув. Місцевість була мілкогірна і пустинна, та на третій день подорожі ми зустріли цілий ліс із тополь, обмежований заростями тамариску і комишу; тут ще зберігся рукав ріки Кончедар'я, який тече з Південного Тянь-Шаню і вздовж південного підніжжя Куруктагу відхиляється від решти рукавів цієї ріки далі на схід. Недалеко від нашої зупинки на березі річища виднілися мури фортеці та руїни фанз давнього міста Емпень. Провідник повідомив нас про те, що хтось розкопував ці руїни, але нібито нічого цікавого не знайшов; я на всякий випадок записав цю назву міста. Проте ріки тут уже не було, тягнулося широке сухе русло, що його засипав пісок невисоких, заввишки в 1,5–2 сажні, барханів, звернених положистими навітряними схилами на північний схід. По старому руслу були розкидані сухі стовбури тополь, деякі з них ще стоять прямовисно, до половини засипані піском. Можна гадати, що пануючі північно-східні вітри, засипаючи піском русло-ріки, примусили її відсунутися на захід.
Бачачи ці сліди колишнього життя при наявності-води, я згадав, що консул перед від'їздом дав мені переклад витягу з старого китайського літопису Ханської династії середини І століття до нашої ери. Він сказав, що в ньому згадується місто на озері Лобнор, руїни якого можуть трапитися на моєму шляху і викликати бажання зробити розкопки.
Я дістав витяг і прочитав таке:
«Царство Шаньшань інакше називається Лоу-Лань. Місто Юші, його столиця, лежить за 1600 лі від воріт Янг (Великої стіни) і за 6100 лі від м. Чангань (Сіань-фу, тепер столиця Шеньсі). В ньому живуть 1570 родин, 14 100 душ населення, 2912 воїнів. Знаходяться такі чиновники: намісник для оборони від ху; головний комендант Шаньшаня, головний комендант для ведення війни проти Гюші (Турфана), правий і лівий князі, князь для війни проти Гюші, два головних товмачі.
На північний захід до місця проживання генерал-протектора 1785 лі, до царства Шань (на південний схід від Карашара) 1365 лі і на північний захід до Гюші (Турфана) 1890 лі.
Грунт піщаний і солоний. Тому мало землеробства, і населення залежить від продуктів сусідніх царств, звідки доставляють хліб. Царство має яшму і багато комишу, тамариску, шелюги, тополь і білої порості. Населення з своєю худобою шукає зрошувані місця та місця, що заросли. Розводять ослів, коней і багато верблюдів. — Уміють виготовляти зброю, подібну до тієї, що з Дже-цзяня [північний схід Тібету]». Слова в дужках, очевидно, вставив консул у старий текст для пояснення. Міра «лі» — більша за 500 метрів.
Судячи по цьому витягу, десь тут по ріці Кончедар'ї, мабуть, нижче по течії, близько 1900–1950 років тому було велике місто, столиця якоїсь держави, яка воювала; і якимись там ху [гуннами?] і з турфанцями.
Відшукати знаходження на місцевості цього міста Лоу-Лань, що з царства Шаньшань, і почати тут розкопки було б дуже цікаво, і, можливо, що відпала б потреба далі подорожувати до Нії і Керії, хоч мені після знайомства з Долиною бісів і піщаними горами Кумтагу дуже хотілося оглянути ще знамениту піщану пустиню Такла-Макан.
Ми стояли на березі старого русла Кончедар'ї біля якогось колодязя, який, за словами нашого провідника з Кизилсеніру, викопали мешканці цього поселення для ночівлі на шляху до живого русла цієї ріки. Там десь трохи далі були поселення і містечко Дурал, де вони збували шкури диких верблюдів, архарів та дзеренів, обмінюючи їх на хліб, тканини та взуття. Я почав розпитувати цього провідника, чи не знав бува він чого-небудь про древнє місто Лоу-Лань на Лобнорі. Він відразу заявив мені, що Лобнор лежить набагато далі на південь, що це велике озеро серед боліт і заростей комишу та що мешканці там живуть на берегах і островах у хатинах з комишу, займаючись рибальством. Я нагадав йому, що він розповідав мені про старовинне місто Ем-пень тут на старому руслі Кончедар'ї, де хтось зробив невдалі розкопки. Тоді він згадав, що на цьому старому руслі, на 10–12 верст вище, тобто трохи на схід, він під час роз'їздів на полювання бачив напівзасипані піском рештки якихось жител, не кам'яних і не глинобитних, а дерев'яних, думаючи, що це стовпи комишових хатин, подібних до хатин на Лобнорі, що залишились тут з часів, коли по Кончедар'ї ще текла вода.
Читать дальше