Володимир Обручов - В нетрях Центральної Азії

— Коли це було? — запитав я. — Адже, може бути, що це старовинне місто Лоу-Лань стояло на Кончедар'ї?

— Люди на берегах цієї ріки жили не так давно, років 150–200 тому, — відповів він. — Мій батько, що помер років 20 тому, якому від народження було до 80 років, розповідав, що в дитинстві він ще пам'ятав про воду в руслі ріки, в якій купався влітку, коли прибувала вода з гір; а взимку в руслі вода бувала тільки в окремих глибоких ямах і нею користувалось небагато людей, які залишалися ще жити на руслі, що вже завмирало.

— Чи не можна поїхати подивитися ці рештки жител? — запитав я. — За день можна повернутися?

— Звичайно, можна, якщо поїхати без вантажу, залишивши караван тут, — сказав провідник.

Так ми й домовились, і наступного дня, залишивши весь караван на місці ночівлі під наглядом Лобсина та його сина, ми поїхали верхи — провідник, я і Очир (на коні Лобсина), взявши з собою дві лопати, кайло і харчів на два дні, щоб у разі потреби можна було заночувати, хоч би без намету, якщо розкопки чимось приваблять.

Ми виїхали рано-вранці; було це в кінці вересня, і сонце вже сходило трохи пізніше, ніж о 6-й годині ранку. Провідник повів нас на схід прямо по старому руслу ріки, де легше було їхати по злеглому піску, що місцями змінювався солончаками або старим такиром. В руслі нерідко траплялися наметені барханчики пухкого піску, але їх легко можна було об'їхати. Проте інколи вони перегороджували все русло і досягали двох сажнів заввишки; їх круті підвітряні схили були обернені на захід, очевидно, останні вітри були зі сходу; виїжджати кіньми на круті і пухкі підвітряні схили було б важко, тому доводилось об'їжджати бархани або вибирати для проїзду місця їх злиття і підніматися по відрогах, що злилися, де висота піску була не більшою за один сажень.

Ми їхали вздовж русла то тюпцем, то кроком, об'їжджаючи бархани, або перетинали їх в місцях з'єднання рогів. По руслу і на його берегах де-не-де траплялись стовбури тополь, що всохли, і галуззя сухих тамарисків, але заростей посохлою комишу майже не було; їх, певно, винищило населення насамперед на паливо на всьому протязі ріки, що завмирала. Годин через дві провідник виїхав з русла на терасу правого берега, звідки було видно, як стирчать якісь палки і колоди, очевидно залишки селища. Вони займали простір сажнів з тридцять завдовжки і два-три завширшки і являли собою не що інше, як колишні стовбури тополь, або товстих і розтятих вподовж, або молодих, без кори, що стирчали над поверхнею на різній висоті, але не вище за зріст людини з піднятою догори рукою. Між стовбурами в деяких місцях можна було бачити залишки плетених стін із хворосту — стебел комишу, галуззя тамариску і шелюги; вони піднімалися на одну, дві, три четверті над поверхнею землі, і, очевидно, ці залишки являли собою нижчі частини пінок хатин або будиночків, у яких колись жили мешканці цього міста Шаньшань. Де-не-де валялися окремі кілки або палки, мабуть, з хатніх покрівель, що не уціліли. Навколо решток плоту були наметені піщані грядки і коси.

Збереженість цих решток давала підставу гадати, що це житла часів першого століття до нашої ери, коли ще Існувало місто. Шаньшань, як свідчить витяг консула.

Навіть якщо взяти до уваги сухість клімату цієї пустині, цим колодам і плоту не могло бути 2000 років; ми могли дати їм не більше як сто або двісті років.

Проїхавши ще з версту далі та виявивши ще дві групи таких же залишків, я вирішив спробувати розкопати грунт біля них. Ми спішились, коней прив'язали до стовпів, розклали багаття з решток плоту, що горіли прекрасно, підвісили чайник з водою, яку взяли з собою, і, чекаючи, поки вона закипить, почали копати грунт в одній з колишніх хатин, — я біля однієї стінки, а провідник біля другої. Очир наглядав за чайником.

Грунт видався досить щільним, але заступ увіходив углиб порівняно легко; кожну брилу розкидали і розбивали заступом, щоб виявити всі сторонні предмети. Їх виявилося небагато: це було шмаття одягу, ганчір'я, прутики, черепки від глиняного і фаянсового посуду; я викинув зовсім поржавілий уламок ножа, провідник — дуже позеленілу мідну монету з квадратним отвором, тобто звичайнісінький китайський чох, вартістю в 1/7 копійки на наші гроші. На глибині не більш як на четверть грунт став твердішим. Коли ми очистили від пухкого грунту площадку на квадратний аршин біля задньої стінки, де копав провідник, ми почали по черзі довбати кайлом, заглиблюючись у твердий грунт на долоню, але на всій площадці знайшли з самого початку тільки в одному місці кілька поржавілих риболовецьких гачків і кам'яну кульку з наскрізним отвором — очевидно, важок від рибальської сітки.