Анрі Шарр'єр - Метелик

— Вітрило й клівер.

— Цей човен важкий, витримає й два клівери. Як виходитимеш у море, напнеш усі вітрила й плистимеш просто на хвилі — а вони в гирлі завжди високі. Хай твої товариші полягають на дно човна, так він краще стоятиме, а ти міцно тримай стерно. Не прив’язуй до ноги вірьовку, що стягує вітрило, просили її в кільце — там є для неї спеціальне кільце — і намотай собі на руку. Як помітиш, що вітер подужчав і ти ось-ось перекинешся на великій хвилі, попусти вірьовку, тоді сам побачиш — човен стане рівніше. Отож не зупиняйся, відпусти вітрило й пливи далі за допомогою штормового фока й клівера. Аж у відкритому морі помалу згорнеш вітрило, а тоді напнеш знов і попливеш далі. Ти знаєш дорогу?

— Ні. Знаю тільки, що Венесуела й Колумбія на північному заході.

— Воно-то так, але гляди, щоб тебе не викинуло на берег. Нідерландська Гвіана видає втікачів, Британська Гвіана теж. Трінідад не видасть тебе, але примусить за два тижні поплисти далі. Венесуела видає тільки після того, коли примусить тебе попрацювати рік-два на будівництві доріг.

Я уважно вислуховую. Він зазначає, що сам час від часу робить спробу втекти звідси, але оскільки він прокажений, то його щоразу повертають сюди. Він зізнається, що ніколи не діставався далі Британської Гвіани, її столиці Джорджтауна. Проказа в нього помітна тільки на ногах, на яких не залишилося жодного пальця. Він ходить босий. Туссен просить мене повторити всі поради, що він їх дав мені, я роблю'це безпомилково. І одразу ж озивається Жан Безстрашний:

— Скільки часу тобі треба буде пливти у відкритому морі?

— Три дні я плистиму на північний схід. Під тиском течії мене нестиме прямісінько на північ, а на четвертий день я зверну на північний захід, а мене течія нестиме на захід.

— Чудово, — каже прокажений. — Останнього разу я плив на північний схід тільки два дні, тож і опинився в Британській Гвіані. Пропливши три дні на північ, обійдеш із північного боку Трінідад або Барбадос, потім візьмеш курс на Венесуелу й сам не помітиш, як підпливеш до берега Кюрасао чи Колумбії.

Потім Жан Безстрашний звертається до свого товариша:

— Туссене, за скільки ти продаєш свого човна?

— За три тисячі, — відповідає трй. — Дорого?

— Ні, я не сказав би. А ти, Метелику, зможеш заплатити такі гроші?

— Зможу.

— У тебе ще щось залишиться?

— Ні, ми маємо рівно три тисячі, що їх носить у собі мій друг Клузйо.

— Туссене, я продам тобі свій револьвер, — каже Жан Безстрашний. — Я хочу допомогти цим людям. Скільки ти мені даси за нього?

— Тисячу франків, — відповідає Туссен. — Я теж хочу їм допомогти.

— Дякуємо вам за все, — озивається Матюрет, дивлячись на Жана Безстрашного.

— Дякуємо, — докидає Клузйо.

Цієї миті мені стає соромно, що я збрехав, і кажу:

— Ні, я не можу взяти в тебе таких грошей, на якій підставі я їх візьму?

— Підстави є. Три тисячі франків — чималі гроші, однак Туссен візьме з вас лише дві тисячі, продаючи вам цей чудовий човен. Тож чому я не можу бодай трохи вам допомогти?

А далі відбувається щось украй зворушливе: Сова кладе на землю капелюха й прокажені починають кидати в нього банкноти й монети. Прокажені підходять з усіх боків і щось кладуть у капелюх. Мене бере великий сором. Проте не можу зізнатися їм, що в мене є більше грошей! Що робити, Боже мій, я повівся так безчесно перед цими благородними людьми.

— Прошу вас, не робіть такої пожертви!

Тоді озивається зовсім скалічений негр, на руках якого не лишилося жодного пальця:

— Нам гроші ні до чого. Бери їх не соромлячись. Ми на гроші тільки граємо або кохаємося за них з прокаженими жінками, що зрідка приїздять до нас з Альбіни.

Ці слова приносять мені полегкість і не дають зізнатися, що в мене є гроші.

Прокажені зварили нам дві сотні яєць і принесли їх у коробці з червоним хрестом. У цій коробці їм привезли вранці ліки. Нам дали також дві живі черепахи по тридцять кілограмів кожна, тютюнового листя, дві пляшки сірників і тертушки, з п’ятдесят кілограмів рису, два мішки деревного вугілля, примус і сулію бензину. Своїм вчинком ми дуже схвилювали тутешню громаду, і всім острів’янам хотілося допомогти нам. Здавалося, ніби це вони, самі збираються втікати. Нарешті ми потягли волоком човна туди, де причалили на своїй пірозі. Вони порахували гроші, зібрані в капелюсі: вісімсот десять франків. Отже, я повинен заплатити Туссену лише тисячу двісті франків. Клузйо подає мені свою капсулу, і я розкручую її в усіх на очах.