Анрі Шарр'єр - Метелик

— Ми рушаємо, — озивається Анфле. — А де обіцяна тисяча франків?

Я відходжу вбік і повертаюся з новісінькою тисячо— франковою банкнотою.

Бувайте! Не витикайте звідси носа цілий тиждень, — каже Жезюс. — Сьомого дня ми прийдемо. А восьмого попливете в море. Тим часом зробіть вітрило, клівер, наведіть лад у човні, покладіть кожну річ на своє місце, закріпіть петлі стерна. Якщо ми не прийдемо через десять днів, то знайте: нас заарештували в селищі. Ви напали на наглядачів, і «це, певно, не обійшлося без крові.

Клузйо зізнається, що не залишив свого карабіна під муром. Він перекинув його через мур, а що річка там зовсім близько, то карабін, на думку Клузйо, впав у воду. Жезюс каже, що це добре, бо коли його не знайдуть, то людолови подумають, ніби ми озброєні. У людоловів тільки револьвери та тесаки, отож, гадаючи, що ми маємо карабін, вони побояться розшукувати нас— Що ж, до побачення! Якщо нас викриють, нам доведеться покинути човен і піти вздовж каналу в джунглі, а потім з компасом пробиратися суходолом на північ. Через дза-три дні ми вийдемо на табір смерті «Шарвен». Там комусь заплатимо, щоб повідомили Жезюса, де ми переховуємося.

Колишні каторжани відпливають. За кілька хвилин їхньої піроги вже не видно. Западає тиша.

Денне світло цідиться в джунглі якось незвично. Здається, ніби стоїш під склепінням, над ним сяє сонце, але крізь нього не пробивається жоден промінь. Теплішає. Матюрет, Клузйо і я лишилися самі. Перше, що нам спадає на думку, — це засміятися: все пройшло як по маслу! Тільки Клузйо не пощастило — зламав ногу. Сам Клузйо каже, що тепер, коли нога в шинах, він почувається краще.

Тепер можна зварити каву. Швиденько розводимо багаття й випиваємо по великому кухлю чорної кави з цукром— сирцем. Чудово. Від учорашнього вечора ми так стомилися, що тепер ніхто не має бажання ні передивлятися залишені нам речі, ні оглядати човен. Устигнемо ще. Ми вільні, вільні, вільні! Минуло рівно тридцять сім днів, відколи нас привезли на каторгу. Якщо ця втеча закінчиться щасливо, то моя довічна каторга виявиться недовгою. Я питаю подумки: «Пане суддя, скільки триває довічна каторга у Франції?» І регочу. Матюрета теж засуджено на довічну каторгу.

— Ще рано святкувати перемогу, — озивається Клузйо. — Колумбія далеко, а цей човен з паленого дерева навряд чи довго пропливе морем.

Я мовчу. Відверто кажучи, я до останньої хвилини гадав, що цією пірогою нас тільки доставлять туди, де стоятиме справжній човен, і на ньому ми й подамося в море. Усвідомивши свою помилку, я не зважуюсь нічого сказати, щоб не нагнати на друзів паніки. З іншого боку, не хочеться виказувати перед Жезюсом, що я не знаю, на яких вовнах звичайно втікають…

Цей перший день ми проводимо в розмовах і за вивченням незнайомих нам джунглів. Над нашими головами справжнє змагання зі стрибків улаштували мавпи та білки. Попити води й скупатися прийшло стадо бакірів — різновиду дрібних вепрів. Їх зібралося тисячі зо дві. Вони забрели в затоку й плавають. Невідомо звідки виринає кайман і хапає за лапку вепра, той кувікає, наче його ріжуть, і тоді інші вепри накидаються на каймана, стрибають на нього верхи, намагаються кусати за комісури його величезної пащі. Кожним помахом хвоста крокодил жбурляє то в один бік, то в другий по вепрові. Одного з них кайман оглушив, і тепер цей вепр плаває догоричерева. І одразу ж інші вепри з’їдають його. Заплава почервоніла від крові. Це видовисько тривало двадцять хвилин. Потім кайман пірнув у воду. Більше ми його не бачили.

Другого дня уранці ми, добре виспавшись, знову заварюємо каву. Я скидаю блузу, беру великий брусок марсельського мила, що його знайшов у човні, і умиваюся. Матюрет голить скальпелем спершу мене, потім Клузйо. В самого Матюрета борода ще не росте. Коли я беру в руки блузу, щоб одягтися, з неї випадає величезний чорно-фіолетовий волохатий павук. Волоски на ньому досить довгі, й закінчуються вони сріблястими кульками. Павук надто великий, і я з огидою розчавлюю його. Потім ми викидаємо з човна всі речі, навіть барильце з водою. Вода в ньому лілова — мабуть, Жезюс укинув забагато марганцівки, щоб вона не зіпсувалася. В добре закоркованих пляшках знаходимо сірники й тертушку. Шкільний компас показує тільки північ, південь, захід і схід, градусних поділок на ньому нема. Щогла заввишки тільки два з половиною метри. Ми зшиваємо мішки від борошна, робимо з них вітрило й просилюємо по його боках вірьовку, щоб міцніше трималося. Я майструю клівер у вигляді рівностороннього трикутника: він допомагатиме піднімати ніс човна на хвилі.