Анрі Шарр'єр - Метелик

Ще тринадцять днів тому я був за тим маяком на острові Дьябль. Цей нічний вихід у море, швидкий відрив від Великої Землі не викликає особливого захвату в моїх супутників. Ці діти природи не вміють так, як ми, європейці, виражати своїх почуттів.

Опинившись в океані, Кюїк-Кюїк лише каже:

— Ми легко вибралися з річки.

— Еге ж, — додає однорукий, — без труднощів вийшли в море.

— Я хочу пити, Кюїк-Кюїк. Налий трохи рому.

Кюїк-Кюїк наливає мені й сам випиває добрий ковток.

Я вирушив без компаса, але під час першої втечі навчився вести човен, орієнтуючись по сонцю, місяцю, зорях та вітру. Тож, не вагаючись, я беру курс на Полярну зорю і пливу на північ. Човен поводиться добре: м’яко підіймається на хвилях і майже не погойдується. Вітер дме досить сильний, і на ранок ми вже далеко від берега й островів Салю. Якби це не було ризиковано, то я проплив би повз Дьябль і ще раз залюбки подивився на нього.

Шість днів погода стоїть неспокійна, але без дощу й штормів. Сильний вітер відніс нас далеченько на захід. Кюїк і Хюе виявилися чудовими супутниками, вони жодного разу не нарікнули ні на негоду, ні на сонце, ні на нічний холод. Тільки одного індокитайці не хочуть робити — це бодай кілька годин посидіти за стерном, щоб я поспав. Три-чотири рази на день вони готують їсти. Кури в нас уже кінчились. Учора я жартома спитав Кюїк-Кюїка:

— Коли ми з’їмо твоє порося?

Він мало не завив від горя.

— Ця тварина — мій друг, тому, перше ніж заколоти її, вбий мене!

Мої товариші піклуються про мене. Вони не курять, щоб я довше мав що курити. Весь час тримають гарячий чай. Обидва роблять усе без зайвого нагадування.

Минув уже тиждень, як ми покинули берег. Я більше не можу. Сонце пече так немилосердно, що навіть мої звичні до цього супутники попеклися й стали червоні наче раки. Я збираюсь поспати. Прив’язую стерно й опускаю зовсім низько вітрило. Човен повільно пливе за вітром. А я сплю без задніх ніг майже чотири години.

Прокидаюсь я від різкого поштовху. Коли починаю умиватися, з приємним подивом помічаю, що, поки я спав, Кюїк-Кюїк мене поголив. Ще й старанно змастив олією мені обличчя.

Від учорашнього вечора я беру приблизно на румб південніше, бо мені здається, що ми запливли надто далеко на північ. Цей важкий човен має ще одну перевагу: крім того, що добре тримається на воді, його не зносять хвилі. Ось чому я вважаю, що ми запливли далеко на північ.

Зненацька в небі з’являється дирижабль. Я бачу його вперше в житті. Здається, дирижабль летить не до нас, до того ж він так далеко, що важко уявити його розміри.

Алюмінієві частини дирижабля так блищать, що на нього не можна дивитися. Потім він змінює курс і летить ніби до нас. І справді, дирижабль швидко збільшується, і не минає і двадцяти хвилин, як він повисає над нами. Це видовище так приголомшує Кюїк-Кюїка та однорукого, що вони все гелготять, гелготять між собою і ніяк не вгамуються.

— Розмовляйте по-французькому, Бога ради! Щоб я вас розумів!

— Аеростат, — каже Кюїк-Кюїк.

— Ні, це не аеростат, а дирижабль.

Тепер, коли дирижабль зависає так низько, добре розглядаємо його, Люди на ньому роблять нам прапорцями якісь знаки. Ми нічого не розуміємо і не відповідаємо.

Дирижабль опускається ще нижче, і ми вже можемо роздивитися в кабіні людей. Потім дирижабль летить у бік суходолу. Менш ніж за годину з’являється літак і кілька разів пролітає над нами.

Нараз здіймається вітер, і море стає неспокійне. Але обрій з усіх боків чистий, дощ не загрожує.

— Поглянь, — озивається однорукий. — Бачиш он ту чорну цятку з боку землі? То-катер.

— Звідки ти знаєш?

— Здогадуюсь. Я навіть скажу тобі, що це швидкохідний морський мисливець.

— Чому ти так думаєш?

— Бо над ним не видно диму.

І справді, за годину ми виразно бачимо сірий військовий катер, який пливе в наш бік. Він росте просто на очах — отже, швидкість у нього велика. Я потерпаю, що катер підпливе впритул до нашого човна. Це небезпечно, бо море неспокійне, і хвиля від катера, яка накотиться на природну хвилю, може нас перекинути.

Це торпедний катер. Коли він повертається до нас боком, на борту ми читаємо напис: «Тарпон». На носі розвівається англійський прапор. Тепер катер підпливає до нас задом. На палубі зібралося чимало моряків у англійській формі. На містку стоїть офіцер у білому. Він підносить до рота мегафон і кричить нам:

— Stop! You stop! [23] Зупиніться! Зупиніться! (Анг.). — Опусти вітрила, Кюїк-Кюїк.