Анрі Шарр'єр - Метелик

— Як ти це підрахував?

— Від островів до Великої Землі навпростець не більше сорока кілометрів. Але ми дрейфуватимемо по гіпотенузі прямокутного трикутника. Поглянь, у який бік котяться хвилі. Так чи інакше, а нам доведеться подолати сто двадцять — сто п’ятдесят кілометрів. І що ближче ми підпливатимемо до берега, то пряміше до нього нестимуть нас хвилі. Просто важко повірити, що на такій відстані від берега дерев’яний уламок пливе зі швидкістю п’ять кілометрів на годину.

Сільвен уважно слухає моє пояснення. Цей високий хлопець дуже розумний.

— Я й не кажу, що ти плетеш нісенітниці, і якби не було відпливів, через які ми згаємо багато часу, бо вони відноситимуть нас назад у відкрите море, то ми напевне дісталися б до берега менш ніж за тридцять годин. Гадаю, коли зважити на відпливи, то ми допливемо до берега десь годин за сорок вісім — шістдесят. У цьому ти маєш рацію.

— Ну що, тепер ти переконався? Пливеш зі мною?

— Майже переконався! Припустімо, ми вже в джунглях на Великій Землі. Що ми там робимо?

— Підемо до річки Куру. Там є селище, де живуть рибалки, збирачі каучуку й шукачі золота. Підходитимемо до нього обережно, бо поблизу в лісі — табір каторжан. У джунглях, напевне, прорубано стежки, які ведуть до Кайєнни й до табору Ініні, де живуть каторжани-індокитайці. Перехопимо когось із каторжан або негрів і примусимо його відвести нас до Ініні. Якщо той чоловік поводитиметься добре, заплатимо йому п’ятсот франків, і хай іде собі з Богом. Якщо це буде каторжанин, примусимо його тікати з нами.

— А що ми робитимемо в Ініні, отому таборі для індокитайців?

В Ініні живе брат Шана.

— Еге ж, там жити мій брат. Він утікати з вами, він шукати човен і харч. Якщо ви зустріти Кюїк-Кюїк, ви мати все для втечі. Індокитаєць ніколи не бути донощик. Отож коли ви зустріти в джунглях будь-який в’єтнамець, то ви все йому розповісти, й він знайти Кюїк-Кюїк.

— Чого твого брата звуть Кюїк-Кюїк? — питає Сільвен.

— Не знаю, так його охрестити французи, — каже Шан. І додає: — Бути обережні. Коли ви підпливати до Велика Земля, то натрапити на намул. Не можна йти по намул, він вас засмоктати. Треба чекати наступний приплив, він нести вас до джунглів. Там ви схопитися за ліани й гілля дерев. Інакше ви пропасти.

— Отже, Сільвене, ні в якому разі не слід іти по намулу, навіть якщо це буде близько від берега. Треба зачекати припливу, тоді ми зможемо вхопитися за гілля дерев або за ліани.

— Гаразд, Метелику. Я згоден утікати.

— Зробимо два однакові плоти — адже ми важимо приблизно однаково, тоді нас напевне не віднесе далеко одного від одного. А проте все може статися. Як тоді нам зустрітись, якщо ми розлучимося в морі? Звідси річки Куру не видно. Але з острова Руайяль ти бачив праворуч від Куру, десь кілометрів за двадцять, білі скелі? їх добре видно сонячного дня.

— Бачив.

— Крім них, на всьому березі інших скель немає. Праворуч і ліворуч тягнеться намул. Ті скелі такі білі від пташиного посліду. Там гніздяться тисячі птахів. На скелі ніколи не ступає людська нога, і вони будуть для нас добрим притулком. Там ми й перепочинемо, перше ніж рушити в джунглі. Їстимемо яйця й кокосові горіхи, які візьмемо з собою. Вогню не розпалюватимемо. Той, хто перший дістанеться туди, чекатиме другого.

— Скільки днів?

— П’ять. Не може бути, щоб будь-котрий з нас не прийшов до скель за п’ять днів.

Обидва плоти вже готові. Щоб вони були міцніші, ми взяли подвійні мішки — засунули їх один в один. Ми з Сільвеном домовилися, що десять днів тренуватимемось по кілька годин, як сідати у хвилях верхи на мішки. І щоразу переконуємося, що, коли мішки перекидаються, на них дуже важко втриматись. На плоту треба лежати, до того ж не дай Боже заснути: впавши з плота, до нього вже важко дотягтися. Шан пошив мені непромокальну торбинку, я покладу в неї сигарети й запальничку і почеплю собі на шию. Кожен із нас візьме по десять кокосових горіхів. Їх м’якушем ми тамуватимемо голод і спрагу. Сільвен має невеличкий шкіряний бурдюк для вина. Він з ним не розлучається. Шан, який часто навідується до наглядача, спробує вкрасти в нього вина.

Втечу призначаємо на десяту годину вечора в неділю. За повного місяця приплив має досягти п’яти метрів. Тож «Лізетта» добре розгуляється! В неділю вранці Шан нагодує свиней сам. Я просплю цілу суботу й неділю. Ми вирушимо о десятій вечора, а вже через дві години почнеться відплив.

Малоймовірно, що мої два мішки відв’яжуться один від одного. Вони зв’язані сплетеними з конопляного повісма вірьовками, латунним дротом та пришиті один до одного товстою парусиновою ниткою. Нам удалося знайти більші за інші мішки, і один з них утягнуто отвором у отвір іншого. Отже, кокосові горіхи теж не повипадають з них.