Анрі Шарр'єр - Метелик

— Ми не випустимо Метелика, якщо сюди не прийде комендант.

— Але ж це комендант послав мене по нього!

— Скажіть, нехай сам прийде.

За годину в дверях з’являються двоє молодих наглядачів. З ними араб, що працює в коменданта. Той самий, який врятував його і став на перешкоді бунтові.

— Метелику, це я, Мохамед. Комендант хоче бачити тебе, він не може прийти сюди.

— Метелику, він з карабіном!

Я виходжу з кола друзів і підступаю до дверей. Справді, в Мохамеда під пахвою карабін. На каторзі багато чого побачиш. Навіть озброєного з наказу начальства каторжанина!

— Ходімо, — каже араб. — Комендант доручив мені захистити тебе, якщо буде треба.

— Я не вірю!

— Та ходімо з нами!

Я переступаю поріг. Мохамед іде поряд зі мною, а обидва наглядачі — ззаду. Я простую до будинку коменданта. Коли минаю пост на табірних воротах, Філіссарі каже мені:

— Метелику, сподіваюсь, ти не маєш на мене зла?

— Ні я, ні хлопці з нашого корпусу. А втім, не знаю.

Спускаємося до будинку коменданта. І будинок, і всю пристань освітлює м’яке світло карбідних ламп. Дорогою Мохамед дає мені пачку сигарет «Голуаз». Увійшовши до яскраво освітленої двома карбідними лампами вітальні, я бачу руайяльського та сен-жозефського комендантів з їхніми заступниками, а також коменданта дисциплінарної в’язниці.

Надворі я помітив чотирьох арабів, яких стерегли наглядачі. Двох арабів я впізнав — вони були з тих, що перетягували каміння.

— Ось і Метелик, — каже Мохамед.

— Добрий Вечір, Метелику, — вітається сен-жозефський комендант.

— Добрий вечір.

— Сідай на отой стілець.

Я сідаю. З кухні, двері до якої відчинені, мені приязно киває головою Аізеттина хрещена мати.

— Метелику, — каже руайяльський комендант, — пан Дютен вважає вас людиною, гідною довіри. Ви довели це своєю спробою врятувати хрещеницю його дружини. Я знаю вас лише з офіційних записів. Якщо їм вірити, ви страшенно небезпечна з усіх поглядів людина. Я хочу забути про ті записи, й вірити своєму колезі панові Дютену. Після всього, що сталося, сюди, безперечно, прибуде для розслідування комісія, і засланці всіх категорій відповідатимуть на її запитання. Ми певні, що ви і ще кілька каторжан маєте великий вплив на всіх засуджених і що вони діятимуть за вашими вказівками. Ми хочемо знати вашу думку про бунт і бодай приблизно те, що каторжани, передусім з вашого корпусу, можуть розповісти комісії.

— Сам я не маю чого сказати й не можу вплинути на інших. Якщо комісія по-справжньому розслідує обстановку тут, вас усіх поскидають з посад.

— Що ти кажеш, Метелику?! Я зі своїми колегами відвернув на Сен-Жозефі бунт!

— Може, ви й урятуєтесь, але руайяльське начальство— ні.

— Поясніть чому! — підвелися, а потім знов посідали комендант Руайялю та його заступник.

— Якщо ви й далі офіційно говоритимете про бунт, вам не минути лиха. Коли ж пристанете на мої умови, я врятую вас усіх, крім Фідіссарі.

— Які твої умови?

— По-перше, щоб негайно, від завтрашнього ранку, життя в таборі пішло до-старому. Аж тоді ми з вами зможемо поговорити, аж тоді можна буде вплинути на каторжан та їхні заяви комісії. Правильно?

— Еге ж, — відповідає Дютен. — Але чому це нас треба рятувати?

— Ви там, на Руайяді, відповідаєте не тільки за свій острів, а й за всі три острови? — замість відповіді питаю я руайяльського коменданта.

— Так.

— Жірaзоло доніс вам про те, що готується бунт. Заводії бунту — Отен і Арно.

— І Карбоньєрі, — додає наглядач.

— Ні, неправда— Жіразоло ворогує з Карбоньєрі ще з Марселя і навмисне зробив його причетним до цієї змови. На жаль, ви не повірили Жіразоло. Чому? Бо він сказав, що бунтарі мають намір повбивати жінок, дітей, арабів і наглядачів. Це здалася вам неймовірним. З іншого боку, на острові Руайяль вісімсот каторжан і лише дві шлюпки, а на Сен-Жозеф шістсот каторжан і одна шлюпка. Жодна серйозна людина де зважиться на такий бунт.

— Звідки ти про все це знаєш?

— Моя справа. Та коли ви й далі твердитимете про бунт, навіть якщо й приберете мене, все це буде сказано і доведене комісії. Отже, відповідальність лягає на Руайяль, який перевів тих трьох на Сен-Жозеф, не розлучивши їх. І коли комісія дійде висновку, що ви мали одного з них відіслати на Дьябль, а другого — на Сен-Жозеф, то вам, цілком логічно, не уникнути серйозних санкцій. Хоч особисто я визнаю: так, повірити в той божевільний намір було важко. Кажу вам іще раз: якщо ви говоритимете про бунт, то самі себе втопите. Тож вислухайте мої умови, По-перше, як я вже сказав, від завтрашнього дня життя в таборі має піти по-старому. По-друге, повипускайте з камер усіх, кого ви туди кинули, підозрюючи їх у змові і нікого з них не допитуйте про їхню причетність до бунту, бо його не було. По-третє, Філіссарі зараз же треба відіслати на Руайяль, передусім задля його ж безпеки, бо коли не було змови, то як виправдати смерть трьох каторжан? І взагалі Філіссарі — мерзенний убивця, під час сутички його охопив панічний страх, і він хотів усіх перестріляти, зокрема й у нашому корпусі. Якщо вп пристанете на мої умови, я зроблю так, що всі заявлять, нібито Арно, Отен і Марсо пішли на такий вчинок, аби накоїти Якнайбільше лиха, перше ніж загинути самим. Вони його й справді накоїли, але цього не можна було передбачити. Одначе ті троє не мали ні спільників, ні повірників. Усі каторжани підтвердять, що вони вирішили в такий спосіб укоротити собі віку, Загнавши перед цим на тон світ якомога більше людей. Якщо хочете, я зараз вийду, а ви порадитесь і дасте мені відповідь.