Анрі Шарр'єр - Метелик

Лікар понурює голову, розмірковує цілу хвилину, а по— тім» каже:

— Фельдшере, пишіть: «У зв'язку із загальним харчовим отруєнням наказую фельдшерові-наглядачеві вжити необхідних заходів по прочищенню двадцятьма грамами сульфату соди шлунка кожному засланцеві, хто сказав сьогодні, що він хворий. Що ж до засланця X, то покладіть його в лікарню на обстеження, аби ми пересвідчилися, чи він відмовився працювати при здоровому глузді».

Лікар обертається і йде від нас.

— Усі до барака! — кричить заступник коменданта.

Цього дня всі залишаємося в бараці. Ніхто не зміг вийти з нього, навіть носій хліба. Ополудні замість супу фельдшер— наглядач з двома фельдшерами-каторжанами принесли дерев’яне відро з розчином сульфату соди. Тільки троє каторжан змушені були випити цього проносного. Четвертий упав на відро, симулюючи напад епілепсії, причому дуже вдало, розливши проносне й порозкидавши в різні боки відро та ополоник. Інцидент із посиланням каторжан на роботу скінчився вимочуванням розлитої на цементну долівку рідини.

Після обіду я до вечора пробалакав з Жаном Кастеллі. Він приходив до нас обідати. Жан в одному «казані» з тулонцем Луї Гравоном. Коли я завів з Кастеллі мову про втечу, в нього аж очі заблищали.

— Торік я був мало не втік, — каже він. — Але мені не пощастило. Я здогадувався, що ти не з тих, хто тут сидітиме сидьма. Та говорити на островах про втечу — марна річ. Бачу, ти ще не зрозумів тутешніх каторжан. Дев’яносто відсотків з них почуваються тут досить спокійно. Але хоч би що ти зробив, тебе ніхто не викаже. Коли тут когось убивають, ніколи не буває свідка; коли щось украдуть — те саме. Хоч би що хтось скоїв, усі стають на його захист. Тут каторжани найбільше бояться, щоб ніхто не втік. Бо тоді їхньому досить спокійному життю настане край: почнуться обшуки, заборонять грати в карти, шахи й доміно, потрощать музичні інструменти, відберуть книжки. Вже не можна буде спекулювати. Одне слово, залишаться самі заборони та нескінченні обшуки. Зникнуть цукор, олія, біфштекси, масло. Щоразу, коли хтось звідси тікав, його ловили на Великій Землі, неподалік від Куру. З островів усе ж таки можна вибратись, декому щастило це зробити. Та потім починалися круті заходи проти наглядачів, а ті мстилися всім підряд.

Я уважно слухаю. Не кажу жодного слова. Ніколи я не дивився на втечу з такого боку.

— Одне слово, — веде далі Кастеллі, — якщо тобі спаде на думку втікати, готуйся обережно. Перше ніж з кимось домовлятись, якщо це не твій близький друг, добре поміркуй.

Жан Кастеллі — чоловік неабиякої волі й розуму. Насильство він ненавидить. Його прозвали «Старомодним». Умивається він, скажімо, тільки марсельським милом, а коли я беру в руки пальмолівське, він заявляє: «Слово честі, воно відгонить стервом! Ти користуєшся жіночим милом!» Йому вже п’ятдесят два роки, але він такий енергійний, що на нього любо дивитися.

— Можна подумати, Метелику, — каже він, — що ти мій син. Життя на островах тобі не до вподоби. Ти їси добре, бо хочеш бути при силі, але з життям на островах ти ніколи не змиришся. Хвалю тебе. З усіх каторжан набереться не більше півдесятка таких, які поділяють твої думки. Особливо щодо втечі. Чимало людей дорого заплатили б за те, щоб їх знову відіслали на Велику Землю, звідки можна втекти. А тут про втечу ніхто не думає.

Старий Кастеллі радить мені вивчати англійську мову? щоразу, коли трапиться нагода, розмовляти з іспанцями по-іспанському. Він позичив мені підручник іспанської мови, що скаладається з двадцяти чотирьох уроків. І англо-французький словник. Кастеллі приятелює з мар— сельцем Гардесом, який уже двічі тікав: першого разу — з португальської каторги, другого — з каторги на Великій Землі. Гардес має свою думку про втечу з островів, Жан Кастеллі — свою. Тулонець Гравон теж по-своєму дивиться на втечу. Їхні думки зовсім різні. Я вирішую від— сьогодні покладатися тільки на себе й про втечу більш ні з ким не розмовляти.

Тяжко на серці, але тут так. Каторжани знаходять спільну точку зору тільки на гру в карти, котра цікавить їх як спосіб заробити гроші, вважаючи водночас, що вона таїть у собі велику небезпеку. В будь-яку мить ти можеш бути змушений битися ножем з першим-ліпшим хвальком. Усі ведучі гри дійові чоловіки й ще чудово виглядають попри свій вік: Луї Гравону сорок п’ять років, а Гардесу — близько п’ятдесяти.

Вчора ввечері я мав нагоду показати в нашому бараці свої погляди й спосіб поводитися. Сталося так, що одного низького тулузця викликав на бійку з ножем уродженець міста Нім. Тулузця прозивали «Сардиною», а здорованя з Німа — «Бараном». Баран, до пояса голий, підвівся з ножем у руці й сказав: