Нарешті, є тут свої ремісники. Це каторжани, які «викручуються» завдяки кустарному ремеслу. Дехто з них обробляє панцери черепах, що їх ловлять рибалки. Такий панцер з тринадцятьма плямами може важити до двох кілограмів. Ремісник робить з неї браслети, сережки, намисто, сигарнички, гребінці й щітки. Я навіть бачив справді чудову, виготовлену з білого панцеру шкатулку. Інші різьблять із шкаралущі кокосового горіха, буйволових рогів, ебеневого та місцевого дерева всіляких зміїв. А дехто захоплюється червонодеревним ремеслом і виготовляє різні предмети, використовуючи замість дерева інші матеріали. Наймайстерніші працюють з бронзою. Є тут і свої художники.
Трапляється й таке, коли об’єднуються багато талантів, щоб зробити якусь одну річ. Наприклад, рибалка ловить акулу. Він обробляє її роззявлену пащу з рівними, добре відшліфованими зубами. Червонодеревець виготовляє з гладенького дерева зменшену модель якоря, досить широку посередині, де можна щось намалювати. Тоді роззявлену пащу кріплять до цього якоря, на якому малюють острови Салю, оточені морем. Найчастіше сюжет буває такий: на картині видно косу острова Руайяль, фарватер і острів Сен-Жозеф. На голубе море призахідне небо відкидає всі свої зблиски. На воді корабель, на якому стоять голі до пояса шість каторжан, тримаючи вертикально весла, а позад них — три охоронці з автоматами в руках. На носі корабля двоє людей підіймають домовину, з якої випадає загорнуте в мішок від борошна тіло мертвого каторжанина. Над водою поспливали акули, що чекають із роззявленими пащами на це тіло. Внизу праворуч стоїть напис: «Похорони на Руайялі» — і дата.
Всі ці вироби продаються сім’ям наглядачів. Найкращі з них оплачуються наперед і виготовляються на замовлення. Решта збувається командам кораблів, що заходять на острови. Продажем цих речей займаються веслярі.
Є тут і свої жартівники, які беруть старий погнутий кухоль і гравірують на ньому такі слова: «Цей кухоль належав Дрейфусу. Острів Дьябль»— і дата. Те саме вони проробляють з ложками та котелками. А бретонські моряки клюють на будь-який предмет, на якому написано ім’я «Сезенек».
Ця постійна торгівля сприяє проникненню великої суми грошей на острови, а наглядачі зацікавлені в цьому. Займаючись різними махінаціями, каторжани легше дають собою маніпулювати й звикають до нового життя.
Педерастія тут набирає офіційного характеру. Всі аж до самого коменданта знають: такий-то є жінкою такого-то, і коли одного відсилають на інший, острів, то намагаються зробити все для того, аби і другого якнайшвидше переправити туди, якщо не додумалися зразу ж відіслати обох.
З-поміж усіх цих людей не набереться й трьох із кожної сотні, які намагалися б утекти з островів. Навіть серед засуджених на довічну каторгу. Єдиний спосіб досягти мети — це будь-що домогтися повернення на Велику Землю, тобто до Сен-Лорана, Куру чи Кайєнни. Але туди повертають тільки засланців, засуджених на певний термін. Хто дістав довічну каторгу, той може вибратися звідси аж тоді, як когось уб’є. Бо вбивцю відсилають до Сен-Ло— рана, а там віддають під суд. Але щоб туди потрапити, треба зізнатися в убивстві, ризикуючи дістати п’ять років дисциплінарної в’язниці. А де певність, що коротким перебуванням у Сен-Лорані — щонайбільше три місяці — пощастить скористався для втечі?
Можна також вимагати повернення на Велику Землю, якщо маєш якусь недугу. Скажімо, коли в каторжанина знаходять сухоти, його перевозять до табору для сухотників, названого «Новим табором», — це за вісімдесят кілометрів від Сен-Лорана.
Можна стимулювати захворювання на проказу або хронічний дизентерійний ентерит. Зробити це досить легко, але тут є страшна небезпека: тебе поселять на два роки до окремого флігеля разом із тяжкохворими. І тоді, прикинувшись прокаженим, і справді підхопиш проказу або, мавши доти міцні, як дзвін, легені, вийдеш із лікарні сухотним. Що ж до дизентерії, то нею заразитися ще легше.
Отже, я поселився в корпусі А із ста двадцятьма іншими каторжанами. Треба вчитися жити в цій громаді, де вас швидко зарахують до певної категорії. Передусім слід усім дати зрозуміти, що на вас не можна напасти, не наразив— шись на небезпеку. Нагнавши на інших страху, треба викликати пошану до себе своєю поведінкою з наглядачами, не згоджуватися обіймати деякі посади серед каторжан, відмовлятися від певних нарядів, ніколи не визнавати авторитету тюремників, не виконувати, навіть ідучи на інциденти, наказів жодного охоронця. Той, хто грав у карти цілу ніч, навіть не виходить на ранкову перекличку. В таких випадках старший по бараку (тут корпус називають «бараком») кричить: «Лежить хворий». У двох інших «бараках» наглядачі іноді зганяють з ліжка «хворого» й примушують іти на перекличку. Але ніколи цього не роблять у корпусі, де живуть недисципліновані. Одне слово, наші наглядачі прагнуть єдиного: аби серед цих каторжан панував відносний спокій.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу