Анрі Шарр'єр - Метелик

— Метелику, йди сюди!

— Ні, краще до нас!

Гранде бере мій мішок і каже:

— Він пристає до мого «казана».

Я ступаю слідом за ним. Хлопці туго натягують полотнище — тепер це буде моє ліжко.

— А ось тобі, друже, подушка з курячим пір’ям, — каже Гранде.

Я опиняюся серед друзів. Тут багато корсіканців і марсельців, кілька парижан, з якими я подружив ще у Франції та у в’язницях Санте й Консьєржері, а з деякими на кораблі. Побачивши їх тут, я здивовано запитую:

— Хіба ви не працюєте о цій порі дня?

Тоді всі зареготали.

— О, ти наслідуватимеш наш приклад! Ті, хто живе в цьому корпусі, працюють не більше години на день. А тоді біжать назад до корпусу.

Приймають мене справді тепло. Сподіваюся, цього тепла у них вистачить надовго. Але дуже скоро я помічаю таке, чого й не підозрював: незважаючи на те, що я вже кілька днів пролежав у лікарні, мені доводиться заново вчитися жити в гурті.

Вже першого дня я стаю свідком такого, про що досі й не подумав би. Заходить одягнений у біле чоловік з тацею, накритою білою серветкою, і кричить:

— Біфштекси, біфштекси! Хто бажає біфштексів?

Біля нас чоловік зупиняється, відгортає серветку й показує цілу гору біфштексів — як у м’ясній крамниці у Франції. Гранде, видно, постійний його клієнт, бо чоловік не питає, чи той бажає біфштекса, а лише цікавиться, скільки штук дати.

— П’ять.

— З філе чи з лопатки?

— З філе. Скільки я тобі винен? Дай рахунок, тепер нас на одного більше, тож почнемо рахувати по-новому.

Продавець біфштексів дістає записник і підраховує.

— За все разом — сто тридцять п’ять франків.

— На, візьми, а відсьогодні почнемо з нуля.

Коли чоловік іде, Гранде каже мені:

— У кого тут немає грошей, той здохне з голоду. Але можна викручуватися й мати їх завжди.

«Викручуватися» для каторжан — це добувати гроші. Табірний куховар продає у вигляді біфштексів м’ясо, яке призначається для в’язнів. Одержавши м’ясо, він ділить його майже навпіл. З одного шматка готує біфштекси, з другого — рагу або варить його. Частину біфштексів купують дружини наглядачів, а решту — каторжани, які мають гроші. Звісно, куховар віддає частину заробітку наглядачеві на кухні. Щоразу він несе свій товар спершу до корпусу А, цебто до нашого, де живе «особлива» група.

Отже, тут «викручуються» і куховар, який продає м’ясо та сало, і пекар, який продає хліб з нестандартного тіста й білі батони, що призначалися для наглядачів, — і м’ясник з м’ясарні, який теж продає м’ясо, і фельдшер, який торгує уколами, і бухгалтер, який бере хабарі за те, чи призначить вас на те або те місце, чи просто звільнить вас від важкої роботи, і садівник, який продає свіжі овочі та садовину, і каторжанин з лабораторії, який торгує наслідками аналізів і може навіть сфабрикувати дані про те, що ви нібито хворий на туберкульоз, проказу, ентерит тощо, і умільці обкрадати будинки наглядачів, які продають яйця, курей, марсельське мило, і «родинні служники» торгують з жінками будинків, де вони працюють, і приносять до корпусів усе, що їх попросиш: масло, згущене молоко, молочний порошок, консерви тунця й сардинок, сир і, звісно ж, вино та шоколад (тож у моєму «казані» завжди є пляшка «Рікару» й англійські або американські сигарети), і ті, хто має право рибалити й продає рибу та лангусти.

Найкраще «викручується», — щоправда, справа ця найне— безпечніша, — ведучий картярської гри. Як правило, в корпусі, в якому живе сто двадцять чоловік, ніколи не буває більше трьох-чотирьох ведучих. Той, хто вирішив перебрати на себе роль ведучого, підходить серед ночі до картярів і каже:

— Я хочу посісти місце ведучого гри.

— Ні, — відповідають йому картярі.

— Ви всі кажете «ні»?

— Всі.

— Що ж, тоді я вибираю ось цього, щоб посісти його місце.

Той, кого обрано, все розуміє. Він підводиться, виходить посеред зали, й обидва вони влаштовують дуель на ножах. Той, хто виграє дуель, посідає місце ведучого. Ведучі гри беруть п'ять відсотків з кожної виграної ставки.

Ігри в карти дають нагоду для багатьох інших каторжан у чомусь «викручуватися». З ігор користає і той каторжанин, який простеляє на долівку коци, і той, хто позичає стільчики гравцям, які не можуть сидіти на долівці схрестивши ноги, і продавець сигарет. Останній тримає на коці кілька коробок з-під сигар, наповнених французькими, англійськими та американськими сигаретами і навіть самотужки скрученими цигарками. Кожна сигарета має свою ціну, і гравець бере її сам, кладучи в коробку достоту стільки грошей, скільки вона коштує. Має свій зиск і той, хто готує гасову лампу й стежить, аби вона не чадила. Ці лампи зроблені з бляшанок від молока, в накривці яких пробито дірку і всилено в неї гніт, опущений у гас; за цим гнотом треба постійно доглядати, щоразу підстригаючи його. Для тих, хто не палить, є цукерки та тістечка, що їх спік інший каторжанин, який теж у свій спосіб «викручується». У кожному корпусі є один-два кавовари. Корпусний кавовар сидить на своєму місці, застеленому двома джутовими мішками, й цілу ніч тримає гарячою зварену по-арабському каву. Час від часу кавовар заходить до зали й пропонує в норвезьких котелках домашнього виготовлення гарячу каву або какао.