По узвишшю де-не-де випнулися руді маслаки скель.
У ніші було тихо. Мукудорі з розплющеними очима лежав горілиць. Тьмяне світло, пробившись крізь щілини бамбукового даху, змішалося з темрявою. В каламутному присмерку хитнулися тіні. Вони то випростовувалися, то нижчали, ніби їх зводила судома. З глухого закутка хтось тихо прошепотів:
— Зараз або ніколи…
— Так, він — ледве живий, — почулося у відповідь.
Мукудорі лежав нерухомо. В пригаслій свідомості безладно роїлися спогади — мінливе видиво уявного й недавно пережитого.
Він знесилено простяг руку, сподіваючись знайти й посмоктати круглобокий камінець, що трохи вгамовував почуття голоду. Як раптом до слуху долинуло:
— Ми до вас, Мукудорі!
Тіні схилених над ним співучасників плавання на «Сінтоку-мару» (чи, може, привиди?) здригнулися.
— Збирайтеся, Мукудорі-сан. І нехай дарує нам Сумійосі.
Останнє, що він побачив: вилицювате, озвіріле обличчя свого боцмана — Кавагуті.
Свідомість, спалахнувши ще раз, висвітлила — мовби вихопила з мороку — його плутане і, мабуть, таки нікчемне життя — все те, що так чи інакше було пов'язане з цим суворим архіпелагом.
Свою книжку про «Сінтоку-мару» та її екіпаж я закінчив майже що тим, чим починається повість відомої японської письменниці Яеко Ногамі «Шхуна «Кайдзін-мару», яка була видрукувана і в нашій країні.
Дійові особи твору Я. Ногамі — прості японські моряки-транспортники, жертви океанської стихії, які, потрапивши в скруту, вдалися до найстрашнішого — канібалізму.
Обирати персонажами книжки тих чи інших людей — воля автора… Особисто я не прихильник вимислу, коли трапляється такий матеріал, як той, з яким я зіткнувся, мандруючи по далеких Курилах.
Втім, імена людей та назву шхуни довелося змінити.
Хто з вас побуває на далекосхідній околиці нашої Вітчизни, може побачити, як біля одного з Курильських островів ще й понині лежать рештки японської шхуни-порушниці, на борту якої в радянські води під виглядом рибалок була послана зграя шпигунів, завербованих розвідками США і Японії.
Один із них, людина в подобі звіра, вижив. Його видворили з Радянського Союзу.
Під час відвідин Японії, коли наше судно зайшло в Йокогаму, я дізнався — про це писалося в тамтешніх газетах, — що «рибалка» з розбитої шхуни, який вижив завдяки крайності — звірству, заподіяв собі смерть. До родичів учасників плавання на горезвісній шхуні просочилася правда, як дехто «загинув». Тоді-то людожер і наклав на себе руки.
Але це тема іншої книжки, і її вже написали самі японці.
1987 р.
Дон ті— товариш; тхан мен — дорогий (в’єтнам.).
«Маля» — так американці охрестили першу атомну бомбу, яка 6 серпня 1945 року з літака «Енола Гей», названого іменем матері пілота Тіббетса, була скинута на Хіросіму і забрала в могилу сімдесят вісім тисяч мирного населення. У Нагасакі від атомного вибуху загинуло вісімдесят тисяч чоловік.
Ви моряки з іноземного корабля?! Що ви тут робите? (фр., мальгаш., англ.)
Що ви тут робите? (фр., мальгаш., англ.)
Ви француз? Із Парижа? (фр.)
Ні, мадемуазель, я не з Франції (фр.).
Шкода… (фр.).
Таке життя (фр.).
А все-таки ви француз! (фр.).
Товариші, пливіть мерщій сюди! (в’єтнам.)
Вони хочуть пас перехопити! (в’єтнам.).
Тут тунель, який веде в океан! (в’єтнам.)
Лейтенант-коммандер — військове звання у США, що прирівнюється до звання капітан-лейтенанта в нашому флоті.
Кореспондент газети «Шєльмоноль жульорехен» помилково називає Дарвіна французьким мандрівником. Насправді ж Ч. Дарвін — англійський природознавець.
На подив, уривок із щоденникового записника Ч. Дарвіна (розділ «Острів Кіліпг. Коралові утворення»), крім слів «кровожерливі тубільці», які в дарвінівському тексті значаться просто «мешканці», процитовано правильно (прим. автора).
Іхтіологи — ті, хто вивчає риб, цетологи — китів і дельфінів.
Читать дальше