Варткес Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

— Можете розпочати роботу хоч сьогодні.

Рекламна установка для кінотеатру була готова у визначений строк. Спустившись у майстерню, Василь не повірив своїм очам, побачивши панораму східного міста, що потопало в рожевому місячному світлі. Несподіваний і якийсь навіть зворушливий вигляд мали на цьому фоні постаті парижан, виконані Клодом Гом'є в трохи шаржованій, гротескній манері. Кожному, хто зайде до кінозалу, надавалась можливість забути прозу життя, поринути в східну екзотику, пережити пригоди… Поруч стояло готове оформлення вітрини меблевого відділу універмагу. Замурзані фарбою, веселі, збуджені художники нетерпляче поглядали на Василя.

— Як на мене, то дуже добре. Вітаю вас! — сказав Василь, сідаючи на табуретку. — Треба відвезти оформлення за адресами і починати монтаж. Увечері подивимось, яке враження це справить на публіку.

Василь повернувся до свого кабінету.

Останні дні Жубер не з'являвся в конторі. Здавалось, він зовсім перестав цікавитися справами, його байдужість трохи тривожила Василя. Що це — втома, ревнощі чи невіра в успіх?.. Людина довгі роки сама очолювала рекламне бюро і під кінець, довівши його до катастрофи, опустила руки, а тут раптом з'являється якийсь іноземець і перебудовує всю роботу по-своєму…

Василь підняв телефонну трубку.

— Добридень, Жубере, це я, Кочек. Та ні, нічого не трапилось… Я так і думав, що ви нездужаєте. Сподіваюсь, нічого серйозного?.. Справи у нас?.. Як вам сказати, загалом ідуть. Завтра довідаємось про перші наслідки, побачимо, яке враження справить наша об'ємна реклама на публіку… Замітка в газеті? Це було б чудово! Якщо вам не важко, то, будь ласка, організуйте… До побачення, бажаю скоріше видужати.

Увечері Василь з художниками пішли до кінотеатру, Ще здалеку вони побачили натовп біля входу в кіно і біля яскраво освітленої вітрини. Ставши збоку, вони спостерігали, як поступово натовп цікавих збільшувався. З'явився поліцай. Він теж глянув на вітрину і усміхнувся.

— Це ж успіх! — прошепотів Домінік.

— Мосьє Кочеку, — тихо сказав Анрі, — мені здається, що… — Він показав на високого, ставного, в модному пальті і без капелюха чоловіка, який саме підійшов до вітрини. Так, це був Жубер. Кілька хвилин він стояв, роздивляючись вітрину, а потім повільно пішов вулицею. Василь мовчки провів його поглядом.

— Ходімо до універмагу, — сказав він.

Біля вітрини меблевого відділу зупинялися поодинокі перехожі, хоча оформлення було не гірше, ніж у кінотеатрі.

— Дивно, чому так? Чим пояснити, що люди не зацікавилися цією нашою роботою? — засмучено запитував Борро.

— Увечері біля кінотеатрів завжди більше публіки. До того ж екзотика! Думаю, удень біля цієї вітрини буде більше людей, ніж зараз. Але зверніть увагу, мій любий Анрі, — рідко хто дивиться на цю вашу вітрину, не посміхнувшись!.. Та й купують меблі люди не щодня, — сказав Василь.

— Може, ви й маєте рацію, мосьє, але я чекав більшого успіху!

— Про успіх, друзі, будемо говорити тоді, коли біля дверей нашої контори власники магазинів і кінотеатрів годинами чекатимуть черги, щоб замовити оформлення! — пожартував Василь. — А зараз я пропоную піти у найближчий ресторан і відзначити наш перший, поки що скромний успіх!

Хлопці не змусили довго умовляти себе. Вони ладні були сидіти в ресторані хоч до ранку, але Василь поспішав. Він покликав гарсона, розплатився за вечерю і встав.

— Мені треба їхати за місто, — пояснив він. Хлопці провели патрона до стоянки машин.

— Чому ви живете за містом? — спитав Борро.

— Не можу підшукати в Парижі підходящої квартири.

— Хочете, я вам допоможу? Я знаю, в нашому кварталі наймають дуже зручні квартири.

— Буду дуже вдячний, якщо, звичайно, ціна підійде, — сказав Василь і попрощався з художниками.

Через два дні, надвечір, Василь зайшов до власника кінотеатру, в якому показували картину «Багдадський злодій», і попросив дозволу зняти з вітрини свою рекламну установку.

— Зняти? Навіщо? — здивовано запитав той.

— Мосьє, мабуть, пам'ятає, що я безплатно встановив у вас рекламу, щоб довести вам її ефективність. По-моєму, мети досягнуто, і я не бачу потреби лишати рекламу у вас.

— Я не дозволю вам зняти її! — Власник кінотеатру був явно роздратований. — Картина демонструватиметься ще не менше ніж тиждень!..

— Боюсь, що ви не маєте на це права. У нас з вами нема угоди… А втім, якщо хочете скористатися послугами нашої фірми…