Варткес Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

Коли художник закурив, відпочиваючи, Василь підійшов до нього ближче і запитав:

— Скажіть, ви самоук чи десь училися?

В юнака було рухливе обличчя, насмішкуваті очі.

— А чому, власне, це вас цікавить? — Він оглянув Василя з ніг до голови.

— Мені здається, для самоука ви малюєте надто добре, а для професіонала…

— А для. професіонала нічого іншого не лишалося! Я п'ять років учився в студії… Ви, мосьє, очевидно — іноземець, коли не знаєте, що ця обставина не має ніякого значення! У мене нема майстерні, нема грошей на полотно і фарби! — Він говорив різко, з викликом, але, глянувши на Лізу, змінив тон. — Мати моя прикута до ліжка, — і я мушу годувати її. Та й самому мені теж треба їсти й пити. От і добуваю собі на харч як можу…

— А ви хочете мати постійну роботу? — спитав Василь.

— А ви можете назвати когось, хто мені дав би її? До речі, щоб ви знали, мене навіть гарсоном у ресторан не взяли. Кажуть, занадто промовиста фізіономія і промовляє не те, що треба!..

— Зайдіть до мене завтра. — Василь подав йому візитну картку. — Скажімо, о десятій ранку.

Молодий художник довго дивився вслід Василеві й Лізі. І, побачивши в кепці, крім дрібних срібних монет, трифранковий папірець, подумав: чи не з'явився в Парижі новий граф Монте-Крісто?

Уранці в умовлений час він стояв перед Василем у його конторі.

— Сідайте і слухайте! — Василь показав рукою на крісло. — Тут рекламне бюро, яке поки що нічого не рекламує. На жаль, сталося так, що треба все починати спочатку. От я й пробую. Перш ніж узяти вас на роботу, мені хотілося б пересвідчитися, що ви маєте хист до реклами.

— Спробуйте! — В художника була несподівано широка і добра усмішка.

— Гадаю, ви не зарозумілі і не вважаєте, що реклама — справа другорядна, яка не має нічого спільного з мистецтвом, — мовив далі Василь. — Моя дружина, наприклад, вважає рекламу мистецтвом, а їй і книги в руки — вона мистецтвознавець. Звичайно, цей вид мистецтва має свою специфіку. Адже не випадково в Америці рекламою займаються вельми талановиті, навіть визнані художники. Даю вам п'ять днів, — походіть по Парижу, поміркуйте гарненько, як оформляти вітрини універсальних магазинів, як рекламувати в кінотеатрах нові фільми. Нам треба знайти оригінальні форми реклами, але такі, що відповідали б високим художнім вимогам. Я платитиму вам десять франків на день. — Василь дістав гаманець і відрахував художникові п'ятдесят франків. — Звичайно, це попервах. Потім установимо вам плату залежно від ваших здібностей.

— Через п'ять днів я буду у вас! — Юнак попрощався.

— Думаєте, він повернеться? — іронічно усміхаючись, спитав Жубер, який мовчки слухав розмову.

— Неодмінно!

— Свята наївність. Друже мій, ви погано знаєте паризьку богему. У цих патлатих волоцюг нема нічого святого, нема ні честі, ні совісті. Сьогодні ж уночі він розтринькає ваші п'ятдесят франків у компанії дівчат легкої поведінки і хіба що, згадавши вашу щедрість, вип'є келех за ваше здоров'я!..

— Я справді погано знаю Париж, але добре розуміюсь на людях. Цей хлопець талановитий. Він не тільки повернеться, але й принесе путню пропозицію.

— Поживемо — побачимо…

Молодий художник прийшов на третій день. Він приніс маленький об'ємний макет реклами старого американського бойовика «Багдадський злодій». Картина ця знову йшла в одному з кінотеатрів міста.

На макеті було зображено прославленого Дугласа Фербенкса, смуглявого, до пояса голого, в широких шароварах. Він причаївся на даху ажурного палацу східного володаря. Нижче, у глибині кімнати із склепистою стелею і вузькими вікнами, сиділа, підібгавши під себе ноги, молода дівчина в легкому східному одязі — полонянка з гарему. За високими стінами палацу бовваніли шпилі мінаретів. На небі висів великий диск рожевого місяця. Усе було подано у звичних традиціях «східної романтики». Потішним і несподіваним було те, що художник долучив до цієї екзотичної обстановки сучасних парижан — тих, хто заповнює вулиці, бульвари, магазини. Він немовби говорив цим: «Подивіться фільм — і кожен з вас переживе незвичайні пригоди, уявить себе героєм!»

Василь деякий час мовчки роздивлявся на макет. Потім покликав компаньйона.

— Гляньте-но, Жубере, якщо все виконати, ну, скажімо, в половину натурального розміру, добре освітити, це не може не привернути уваги. Правда?

— Так, непогано…

— Робота захопила мене, — схвильовано сказав художник і дістав з теки кілька аркушів цупкого паперу. — Тут ескізи рекламних малюнків деяких товарів…