Варткес Тевекелян - Рекламне бюро пана Кочека

Василеві було не до балачок. Йому хотілося якнайскоріше закінчити вечерю, що він незабаром і зробив. Одвіз О'Кейлі в готель, а сам швиденько поїхав у пансіонат, де жив Стамбулов. Стамбулова не застав. Лишалося одне — набратися терпіння і чекати до ранку. Він ліг у ліжко, але заснути не міг. Рудольф Гесс — друга особа в партії націонал-соціалістів і офіційний наступник Гітлера… Може, зараз він їде на аеродром, щоб вилетіти в Англію, а на польсько-радянському кордоні фашистські полчища готуються до наступу на Радянську країну. Ні, він не спатиме…

Василь підвівся, навшпиньках, щоб не збудити Лізу, пішов у їдальню і подзвонив Стамбулову в пансіонат. Йому відповіли, що «мосьє Стамбулов уже спить». Василь попросив розбудити мосьє Стамбулова і покликати до телефону.

— Це Кочек, — сказав він, почувши в трубці сонний голос болгарина. — Пробачте, що дзвоню так пізно. Прошу вас зараз же приїхати до мене на квартиру. Є важлива справа. Я вас чекатиму на вулиці.

Василь одягся, безшумно відчинив двері і зійшов униз. Ніч була тепла, зоряна. Тиша. В усіх вікнах давно погасли вогні. Женева спокійно спала… А в просторих кабінетах німецькі генерали, схилившись над картами, готували його рідному народові смерть…

Залунали кроки, обірвавши Василеві роздуми. Узявши Стамбулова під руку і походжаючи з ним глухим провулком, Василь розповідав про все, що почув.

— Сподіваюся, ви розумієте: гаяти часу не можна. Треба, щоб ці відомості були в «батька» не пізніше ніж об одинадцятій годині ранку! — сказав Василь.

— Не знаю, що й робити… Кур'єр поїхав, а інший приїде днів через п'ять, не раніше… Може, спробуємо зашифрувати телеграму?

— Ні, це ризиковано. Ще перехоплять німці…

— Знайшов! — вигукнув Стамбулов. — Я знаю одного місцевого радіоаматора-короткохвильовика, він працює ночами. Якось я вже скористався цим каналом зв'язку… Поїду до нього і викличу Москву. Діставши відповідь, продиктую радіограму для «батька». Поки агенти німецької розвідки прочуняються і спробують перехопити, все буде закінчено. Вони не встигнуть записати і двох фраз, як радіограма буде в Москві.

— Цей ваш радіоаматор — надійний чоловік? Він погодиться передати в Москву таку радіограму?

— Звичайно! Інакше Стамбулов із ним не знався б… Не гаймо часу — швиденько складайте текст шифровки. Ми повинні встигнути до світанку!..

Вранці, в конторі, коли Василь допитливо поглянув на болгарина, той ледь помітно кивнув головою. Це означало, що все гаразд — у Москві вже знають про плани Гітлера.

Василь з полегкістю зітхнув і весело взявся до справ…

Дванадцятого травня повідомлення О'Кейлі підтвердилося повністю: весь світ довідався, що десятого травня Рудольф Гесс, сам пілотуючи літак «Мессершмітт-110», вилетів із Аугустбурга і взяв курс на Даунгавел Касл, у Шотландії. Він мав намір потрапити в маєток лорда Гамільтона, щоб через нього розпочати переговори з англійським урядом. Гесса спіткала невдача: кінчилося пальне. Він вистрибнув з парашутом. Непрошеного гостя затримали місцеві жителі й передали властям.

Англійські власті інтернували Гесса, а гітлерівці, зрозумівши, що гра не вдалася, оголосили його душевнохворим, скинули з усіх постів і навіть репресували його рідних…

Вислухавши повідомлення про це по німецькому радіо, Василь подумав, що дома про історію з Гессом дізналися вчасно. Факти доводили, що друга частина відомостей — про підготовку нападу на Радянський Союз — справджується. Війна стукала у двері.

Василь втратив спокій, ходив похмурий, задумливий, ночами не міг спати, а тільки-но починало дніти — з тривогою вмикає радіоприймач. Скуповував усі газети, які продавалися в кіосках.

Двадцять другого червня, рано-вранці, німецьке радіо після бравурного маршу повідомило, що німецькі війська вторглися на територію Радянського Союзу і, долаючи упертий опір ворога, захопили багато сіл і міст.

Так почалася для Василя і Лізи Вітчизняна війна. Найперше Василь подумав, що йому треба негайно повернутися додому і зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Він написав про це «батькові» і у відповідь дістав прочухана. «Батько» писав, що зовсім не сподівався від нього такої легковажності. «А де ти перебуваєш, хіба не на передовій?» — питав він і закінчував листа словами, що звучали як наказ: «Облиш ці думки, наберися терпіння і чекай. Інформуй нас про все, що вдасться тобі дізнатися, не нехтуй навіть дрібницями, — на війні дрібниць не буває. Якщо попервах не пощастить зробити багато, не журись і чекай свого часу…»