Микола Трублаїні - Лахтак

На нараду прийшли Торба, Бентсен, Лейте, Запара, Вершомет, Ельгар, Зорін і Павлюк. Але не встиг Кар висловити своєї думки, як прибіг вахтовий Соломін. — Криголам, — крикнув він, — іде нам назустріч! Всі поспішили на капітанський місток. Від протилежного берега протоки наближався пароплав. Очевидно, це був потужний криголам, бо він швидко просувався через кригу. Незабаром долетів могутній бас гудка. До них підійшов криголам «Хатанга» під командою капітана Кривцова.

Обидва пароплави одразу зацвіли прапорами.

— Вітаємо з поверненням! — прокричав у рупор Кривцов.

— Дякуємо! — відповів Кар.

Екіпажі обох суден віталися, розмахуючи шапками й хустинами, вигукуючи «ура».

«Хатанга», обламавши навколо «Лахтака» кригу, стала борт до борту. Боцман криголама перекинув з свого високого борту на «Лахтак» трап. Перший зійшов тим трапом Кривцов. За ним рушили всі вільні від вахти, щоб потиснути руки морякам «Лахтака». Після перших гарячих привітань капітани перейшли до ділової розмови.

— Я йшов визволяти вас, — сказав Кривцов. — Нас хвилювала відсутність повідомлень з «Лахтака». Тепер «Хатанга» виведе «Лахтак» у Карське море, і, очевидно, далі ви зможете йти самі. До Діксону криги немає, а там ви приєднаєтесь до Об-Єнісейського каравану. Ми дамо вам вугілля і, якщо потрібно невеликий поточний ремонт, допоможемо.

Кар, подякувавши, розповів про всі пригоди «Лахтака» і його екіпажу.

— А куди йде «Хатанга»? — спитав він, закінчивши.

— Туди, звідки йдете ви. Веземо на ваш острів експедицію. Будуватимемо науково-дослідну станцію. Тому до вас просьба передати всі матеріали про цей острів. Мене цікавить гідрографія, а членів експедиції — все інше. Переходьте на годину до нас, і ми влаштуємо в кают-компанії вашу лекцію.

Кар погодився.

— Я візьму з собою нашого вченого гідролога Запару і норвезького штурмана Бентсена. Вони знають про самий острів більше, ніж я.

— Прошу, прошу! — гостинно відповів Кривцов і додав — Між іншим, я передав вам трьох хворих пасажирів, щоб ви їх одвезли в Архангельськ!

— Хто такі?

— Північноземельці — Аксенюк, Шор і Попов. Знаєте таких?

— Ви їх знайшли?

— Хворими на цингу в хатині на мисі. Вони мені розповіли, що ви їх висадили силоміць. Але я їм сказав, що в мене є ваш докладний звіт, переказаний по радіо. Тоді вони признались, що втекли самі, сподіваючись добути хутра і побоюючись зимівлі в морі Лаптєвих. Ці дезертири між собою пересварились, ледарюючи, майже нічого не вполювали і весною похворіли на цингу. Ми застали їх в дуже важкому стані.

За чверть години на «Хатанзі» науковий склад експедиції слухав інформації Кара, Бентсена і Запари про острів Місячної Ночі. Загін дослідників складався з двох геологів, метеоролога, географа, біолога і гідрографа. Вони гадали пробути на острові цілий рік і докладно його вивчити. З ними їхав також радист.

Коли закінчилася розмова і Кар вийшов на палубу, до нього підійшли Стьопа і Павлюк. Обличчя в них були одночасно і серйозні і зніяковілі.

— Капітане Кар, — почав юнга, — ми з Павлюком хочемо вас просити, щоб ви дозволили нам перейти на «Хатангу» і повернутись на острів Місячної Ночі.

— Так, так… — підтвердив Павлюк.

— Звідки таке бажання? — здивувався Кар.

У цей час до них наблизився геолог — начальник науково-дослідної станції на острові Місячної Ночі. Він уважно прислухався до розмови.

— Ми трохи знаємо острів, — провадив юнга далі, — і зможемо науково-дослідній станції допомогти. До того ж у нас велике бажання повернутися назад.

— Чи не знайшли ви там золото, про яке не хочете нікому казати? — пожартував Кар.

— Ні, ми хочемо взяти участь в освоєнні цього острова.

— У вас чудова ідея, друзі! — втрутився в розмову геолог. — Я вітаю вас і з охотою приймаю до складу своєї експедиції.

— Ну, а я рішуче заперечую, — сказав Кар. — Стьопі треба поправитись після хвороби і вчитись. Павлюкові теж треба добре відпочити після холодної зими, яку він провів на палубі.

Юнга й кочегар, підтримувані геологом, намагались умовити Кара, посилаючись на те, що почувають себе цілком… здоровими, але той сказав рішуче:

— Павлюк — людина доросла. Він — як хоче, а юнгу я не пущу, а одвезу в Архангельськ і здам у морський технікум.

Тоді кочегар махнув рукою і заявив:

— Ну, без Стьопи я теж не поїду. Почекаю, коли він стане штурманом, а я тим часом — механіком або хоч радистом.