Микола Трублаїні - Лахтак

Два дні тривала важка робота. Всі страшенно потомились, зате цистерна заповнилася нафтою.

Нарешті, прийшов час прощатися з островом Місячної Ночі.

Команда вийшла на палубу, озброєна рушницями. Підняли якір. Загув третій прощальний гудок. Вершомет скомандував: «Плі!»

Відгримів рушничний салют, і на палубі запанувала тиша. Чути було лише, як дрижить машина та ледве чутно хлюпоче вода за бортом. У декого з норвежців на очах виступили сльози: їм пригадалися важкі дні, проведені на острові. Взагалі, на пароплаві не було людини, яка не відчувала б хвилювання. Правда, різні думки і почуття викликало розставання з островом. Одні пригадували часи небезпеки й тривог, пережитих тут, інші мріяли про скоре повернення додому і зустріч з близькими людьми; похмурі Ларсен і Ландрупп сумували за втраченими надіями й перспективами. Стьопа, обіпершись на фальшборт біля Павлюка, говорив:

— Ми ще повернемось на цей острів, Павлюк! Недаремно над ним майорить червоний прапор. Тут будуть заводи переробляти нафту. В цій бухті буде порт. На березі виростуть будинки науково-дослідної станції.

Кочегар потиснув руку своєму юному другові.

Пароплав одходив все далі і далі. Ось зник уже берег острова, і натомість над морем зачорніла велика скеля, покраплена білими сніговими плямами. Сонце нахилилось над північним обрієм, забарвивши море червоним кольором. Повітря не ворушилося, воду хвилював лише рух «Лахтака». Одночасно відчулося похолодання. Запара міряв температуру моря і підозріло хитав головою. Через кожні кілька миль температура спадала. Гідролог боявся зустрічі з кригою.

Кар наказав стерновому змінити західний курс на південно-західний. Спочатку штурман хотів спробувати обійти Північну Землю з півночі, пригадуючи вдалий похід «Сибірякова» в 1932 році. Тоді капітан Воронін і професор Шмідт, скориставшись з винятково теплого літа в Арктиці, пройшли повз мис, не зустрівши криги. Тепер же, діставши пересторогу від гідролога, Кар змінив курс, щоб пройти до протоки, через яку пройшов минулої осені «Лахтак» і дезертирували троє людей з його команди.

«Де-то ці дурні? — подумав штурман. — Чи залишились живі?» Він ніяк не розумів, на що розраховували Шор, Попов і Аксенюк, покидаючи пароплав.

Карові захотілося випити чаю, і він пішов до кают-компанії. По дорозі зустрів шкіпера Ларсена. Той гуляв у супроводі вартового. Кар згадав одне нерозв'язане питання і звернувся до Ларсена:

— Скажіть, шкіпере, Чим пояснити, що на палубі «Лахтака» знайшли люльку Ельгара за кілька день до того, як ми Зустрілися з вами?

— Це я загубив її, — відповів Ларсен, і в очах його зажевріла якась надія. — Я врятував тоді ваш пароплав, — додав він, — бо, помітивши вогонь, вдарив у дзвін.

— То це ви були… — протягнув Кар, але закінчив свою фразу швидко — Ви ж із цією люлькою, безперечно, були й причиною пожежі.

Кивнувши головою, штурман пройшов далі.

«Лахтак» увійшов у протоку Шокальського. Проминувши мис Анучина, взяли курс на острів Арнгольда. Цей острівець лежить у північно-західній частині протоки. Його відкрила експедиція Вількицького і назвала іменем лікаря з криголама «Вайгач».

Наближаючись до цього острівця, пароплав ішов правим бортом повз острів Жовтневої революції. Вдалині на фоні величезного глетчера здіймалася гора Бик.

Запара кидав відро в море, спритно набирав ним води і, витягнувши за шкертик на палубу, міряв температуру. Незабаром він прийшов до висновку, що, чим далі заглиблюється пароплав у протоку, тим холоднішою стає вода. Справді, за островом Арнгольда щораз частіше попадались крижини. Більшість з них були айсберги й дрібні уламки глетчерної криги, але часом траплялись і звичайні, з морської води, що не встигли ще розтанути.

Наближаючись до фіорду Марті, «Лахтак» потрапив у семибальну кригу. Кар наказав стерновому повернути на схід. Він хотів підійти до мису і спробувати вийти через протоку, тримаючись берега острова Більшовик. Від мису до глетчера Партизанського заледенілість була три-чотири бали. Але далі вже шість десятих видимої поверхні протоки вкривала крига.

«Лахтак» посувався вперед надзвичайно обережно. Іноді він подовгу стояв, вибираючи шлях між крижинами, які пливли то в один, то в другий бік під впливом місцевих припливно-відпливних течій.

Через три дні «Лахтак» зупинився перед товстим шаром криги, яка починалася за фіордом Тельмана.

Вершомет зійшов на кригу і вбив білого ведмедя. Поки кок смажив ведмежатину, Кар скликав на нараду своїх помічників. Нарада мусила вирішити, чи повертати в море Лаптєвих і спробувати пройти в Карське море через протоку Вількицького, чи стояти тут і чекати, поки скресне крига, чи ж шукати іншого виходу.