Худайберди Тухтабаєв - Кінець Жовтого дива

Здесь есть возможность читать онлайн «Худайберди Тухтабаєв - Кінець Жовтого дива» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1978, Издательство: Веселка, Жанр: Прочие приключения, Полицейский детектив, Юмористическая фантастика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Кінець Жовтого дива: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Кінець Жовтого дива»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Якщо ви читали повість-казку X. Тухтабаєва «Пригоди двієчника» про Хашима Кузиєва, котрий знайшов чарівну шапочку, вам цікаво буде дізнатися, ким став кмітливий шибеник, як йому працювалося в міліції, в яких складних і часом небезпечних операціях він брав участь.
Цей веселий пригодницький роман з елементами казкової фантастики удостоєний премії Всесоюзного та Республіканського конкурсів на кращий твір про радянську міліцію.

Кінець Жовтого дива — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Кінець Жовтого дива», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Дорогу перед будинком Салімджана-ака було чисто заметено, густо полито водою. На спиляній усохлій тополі, що лежала біля дувала й заміняла лавочку, сиділи аксакали. У двір заходили й виходили незнайомі мені люди… Очі вмить заслала імла, серце скажено застугоніло: отже, збулося те, чого я найдужче боявся. Виходить, я втратив найдорожчу людину, наставника і вчителя, не зміг навіть попрощатися з ним, почути його останні слова!

Проклята смерть!.. Я не міг далі стримуватися: голосно заплакав і, приказуючи, як заведено у нас у кишлаку «О-о батьку, на кого ж ти нас покинув?! Залишив сиротами!» — пішов до двору. Назустріч мені вибіг Нігмат-ака, блідий, прикро вражений.

— Хашимджане, та чого ти? Прошу тебе, заспокойся.

Я заплакав ще дужче:

— Ти серце моє забрав з собою, батьку рідний, як мені жити тепер без тебе?!

— Кому кажуть, заспокойся?! — крикнув Нігмат-ака, заступаючи мені дорогу.

Відштовхнувши його, я кинувся у хвіртку, щоб устигнути попрощатись, припасти до грудей свого улюбленого наставника… і завмер просто на порозі, як машина, у якої несподівано кінчився бензин.

У дворі було повнісінько людей: сусіди, друзі Салімджана-ака. Веранда, схожа на салон трамвая, була напхом напхана співробітниками міліції — погони так усуціль і сяяли. У дворі на сурі розташувалися хлопці з самодіяльного ансамблю: саме тої миті, коли я став у хвіртці з своїм риданням, вони заграли запальний танок. Лише тоді я зрозумів, як жахливо сплохував. Але що тепер оце робити? Хоч провались від сорому. Та й Салімджан-ака може образитись!.. Треба знайти вихід. Нум прикинуся п'яним. Адже саме в п'яному вигляді люди роблять усякі дурниці.

Я розкинув руки, закрутився на місці, гучно притупуючи ногами, які й досі тремтіли.

— Е, подивіться, Кузиєв завітав!

— Завітав, але ж п'яний!

— Видно, знову на ревізії побував!

— Танцюй, хлопче, піддай жару!

— Отак воно і є: самі Нап'ються — і нічого, а ковтнемо ми, грішні, — враз на п'ятнадцять діб!

Я, звісно, добре чув ці то осудливі, то захоплені вигуки, але, як то кажуть, нуль уваги — продовжував свій шалений танок. Мало того, вицупив у коло двох дівчат з міського паспортного столу, потім ще двох хлопців, зовсім не знайомих, а глядачів примусив плескати в долоні у такт, що вони і виконали залюбки. Я вже почав знесилюватися від утоми, як раптом коло розпалося.

— Хашимджане, сину мій! — назустріч мені йшов Салімджан-ака. Я завмер, ждучи прочухана. Але Салімджан-ака по-богатирськи обняв мене, одірвав од землі, поцілував у чоло.

— Карім приїхав, синку, Карім наш повернувся!…

Карім-ака виявився хлопцем на всі сто: навіть вищий, стрункіший, ніж його змальовував полковник. Наче його навмисне виготовили в якомусь люкс-ательє, щоб люди милувалися.

— Якщо я не помиляюся, ви — Хашимджан, — сказав він, підходячи до мене.

— Так, він і є, — пробурмотів я і вмовк. Така вже у мене вдача: то невлад говорю, доки люди не очманіють, то, коли треба, слова путнього не знайду, щоб підтримати розмову. Стою як бовдур, усміхаюся якоюсь неживою, намальованою посмішкою. Дякувати, Карім-ака сам заговорив.

— Я знаю, Хашимджане, ви розрадили гірку батькову самотність… — Він зітхнув. — Дуже вдячний вам за це.

— Та як там, де там уже…

— Я одержав усі листи, що ви писали разом з батьком. Спасибі.

— Нема за що.

— Я просто зачитувався вашими жартами. Та ви природжений гуморист!

Не знаходячи слів, я просто кивнув головою. І чого я мовчу, наче в рота води набрав? Адже цим я ставлю Каріма-ака в незручне становище! Не моєю ж ідіотською посмішечкою підійшов він тішитися.

— Каріме-ака, гадаю, ми з вами ще наговоримося досхочу, — нарешті промовив я. — Якщо ви не проти, піду допоможу на кухні. Он скільки народу почастувати треба…

Я перевдягся у цивільне, засукав рукава й став до роботи. Крутився як білка в колесі: бігом носив повні чайники, подавав шашлики, підкидав дрова у вогонь, міняв тарілки (правда, штук п'ятнадцять побив за першим разом), — одне слово, знову відчув себе нормально. І працював до півночі, поки не пішли останні гості. Показав-таки гостям і Карімові-ака, що я вірний і люблячий син свого названого батька полковника Атаджанова.

«Ні, ви не були мені справжнім батьком»

Уранці мене чекали нові радісні вісті. Зібралися ми у кабінеті Алі Усманова на коротку нараду-літучку. Тут я дізнався, що Хашимджану Кузиеву, тобто мені, присвоєно звання молодшого лейтенанта. Полковника Уеманова призначено начальником обласного управління міліції; його кандидатуру вже затверджено у міністерстві. А мій учитель полковник Атаджанов ось уже тиждень як керує нашим відділенням. Була й четверта новина… ви вже пробачте, не подумайте, що вихваляюся — адже за цей гріх дехто й донині частенько докоряє мені, — але якщо змовчу, то вийде, що приховую правду. Отже, таке. Молодшого лейтенанта міліції Хашимджана Кузиєва, виявляється, призначено виконуючим обов'язки начальника відділу по боротьбі з розкраданням соціалістичної власності, тобто обехеес. У масштабі району, звичайно.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Кінець Жовтого дива»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Кінець Жовтого дива» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Худайберды Тухтабаев - Золотой выкуп
Худайберды Тухтабаев
Худайберди Тухтабаєв - Пригоди двієчника
Худайберди Тухтабаєв
Худайберды Тухтабаев - Конец Желтого Дива
Худайберды Тухтабаев
Худайберды Тухтабаев - Волшебная шапка
Худайберды Тухтабаев
Худайберды Тухтабаев - Свет в заброшенном доме
Худайберды Тухтабаев
Ґрем Ґрін - Кінець роману
Ґрем Ґрін
Худайберди Тухтабаев - Оседлав желтого джина
Худайберди Тухтабаев
Отзывы о книге «Кінець Жовтого дива»

Обсуждение, отзывы о книге «Кінець Жовтого дива» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x