Василь Сичевський - Чорний лабіринт. Книга друга

— Іди.

Він відійшов до гурту.

— Чи є ще які запитання? — звертаючись до комісії, спитала Патриція. Майор сказав їй щось англійською мовою. Вона кокетливо всміхнулася і, повернувшись до затриманих, промовила:

— Ви вільні!

— Як вільні? — запитав сотник. З того, що сталося, він один не розумів нічого. Пат поглянула на нього, як на глухого.

— Комісія вас більше не затримує…

Майор підвівся з крісла. Звертаючись до колег, голосно промовив:

— Дякую за службу, панове! Доки готуватимуть акти для підпису, прошу в сусідню кімнату на келих вина…

Один по одному пани комісари рушили до сусідньої кімнати.

— Хай вам щастить, Андре! — сказала з порога Патриція і зачинила за собою двері. Однак її усмішка ще довго лишалася з Андрієм.

— Ти звідки її знаєш? — запитав Шпинь.

— А тобі яке діло?

Грицько хотів щось сказати, проте змовчав. Увійшов Ромер.

— Забирайте кожен своє, — промовив так, ніби нічого не сталося.

— Що це все означає? — запитав Андрій.

Офіцер звів на нього очі під товстими скельцями й поглянув так, неначе розглядав у збільшуване скло якусь комаху.

В цей час до них підійшов чорнявий пан з брунатним лицем, що сидів до того на лаві в кутку. Голос його прозвучав тихо, але так, що будь-які заперечення виключались:

— Боївку я беру під свою руку. Чи, може, хто не згоден з рішенням Центрального проводу? — Під важким поглядом нового провідника всі опустили очі. — Звуть мене Буй-Туром… Про все інше матимемо час побалакати в дорозі… Я лечу з вами. До світанку нам треба дістатись Карпат.

Патриція повернулась перед світанком. Крайніченка застала в номері вже одягненого.

— Тедді, любий, ти снідав?

— Ні… Чекав на тебе…

— Як це зворушливо… — Вона ніжно пригорнулась до його грудей. — Я бачила його…

— Кого? — спитав Федір, ледве стримуючи хвилювання.

— Ну, того хлопчика, Андре… — Вона виразно показала рукою на схід. — Він уже там… Я тільки-но з Регенсбурга. Їздила на експертизу. Заходжу до кімнати, а він стоїть, дивиться на мене великими очима й не дихає…

У Федора трохи відлягло від серця. Виявляється, Патриція бачила Андрія, а йому здалося, що вона говорить про… Віктора Гайсвінклера. Але ні, вона не могла з ним зустрітися. Віктор подзвонив, що приїде електричкою на Остбангоф, а Пат їздила машиною…

— Поясни, будь ласка, без емоцій, де ти його бачила?

— Я ж кажу, в Регенсбурзі… Там наш військовий аеродром, їх прокрутили на «вертушці».

— На чому?

— Ну от, зразу видно, що ти не розвідник. «Вертушка» — це перевірка тих, кого готують для роботи в радянському тилу. Вони сідають у літак, через певний час над ними з'являється винищувач з червоними зірками на крилах і пропонує сідати на аеродром. Потім з'являються солдати у формі НКВС, і ті, хто надтріснуті, вмить розколюються… Зрозумів? Ти зблід, Тедді… Я зараз накапаю тобі валер'янки.

— Не треба, краще розкажи, як він там?

— Трохи незграбний, але тримався молодцем… Один там у них розкусив ампулу, а твій Андре… Я побажала йому щасливої дороги.

Хвилювання Федора наростало з кожною секундою. Віктор напевне вже чекає? Хоча ні, адже домовились зустрітись через годину. Минуло двадцять хвилин… Так невчасно приїхала Патриція… Як бути? Він відійшов до вікна, прочинив кватирку і сів під струмінь чистого прохолодного повітря. Кортіло розпитати про Андрія, проте зрозумів: підвищений інтерес викличе підозру. Патриція нібито робить усе щиро, але саме це й насторожує.

— У тебе поганий вигляд, любий, треба звернутись до лікаря.

— Від моєї хвороби ліків немає.

— Звідки в тебе ця депресія? Адже все складається не так уже й погано.

— Ти так гадаєш?

— А що? Провернемо справу з друкарнею, і Флоріда наша! Тільки треба вибити з Керка більше грошей!

— Не в грошах щастя…

— Так говорять лише ті, у кого вони є. Щастя! А що воно таке? Хто знає, як воно виглядає? Одна моя подруга казала: коли нема щастя, то нехай будуть хоч гроші! От Бандера це розуміє.

— А до чого тут Бандера?

— Класичний пройдисвіт. Напхав своїм агентам повні кишені фальшивок, а справжню валюту забрав собі…

— А звідки в нього фальшиві?

— Там говорили, що вони друкують їх з матриць Крюгера.

— Значить, у тих ящиках, які Дайн забрав із замку, були матриці… А що ж вирішили експерти?

— Вони не вирішують, любий, вони констатують… Але я тобі скажу, ці пани з проводу таки порядні свині. Клепають один на одного, а відповідати, мабуть, доведеться Керкові.