Габор Молнар - У країні ягуарів

— Ну, дасте більше? — рішуче питаю і навіть не додаю слова «сеньйоре».

— Я вже сказав, жодного мільрейса більше.

Очі торговця жадібно блищать. Я розумію, що він візьме змій. І не помиляюсь.

— Гаразд! Шануючи нашу дружбу, додаю ще десять процентів. Але, — він піднімає палець, — при умові, що ви самі перекладете змій в мої клітки, бо ваші надто старі і ненадійні.

За змій Армазем має заплатити мені тисячу шістсот мільрейсів. Правда, готівкою беру тільки вісімсот. На решту купую в торговця білизну, одяг, взуття, різне спорядження, патрони.

Обличчя Армазема сяє від задоволення.

— Якщо ваші клітки будуть знову повні, — гукає мені на прощання торговець, — скажете мені.

Армазем вигідно купив у мене змій. Це знає і він, і я.

Буксир з баржею пливе далі, а я причалюю до берега біля своєї хатини. Добре, що хоч інші трофеї не треба віддавати за безцінь. Адже в Європі за одну гримучу змію заплатили б стільки, скільки Армазем дав мені за всіх.

Я вважаю принизливим для себе торгуватися, але іншого виходу немає, бо треба ж якось жити.

Сьогодні в мене царський обід — шинка, свіжий хліб і саморобний шоколад із цукру та какао. Запив його водою з Тапажосу. Кращого тут і бажати не можна.

Це трапилася вчора в селищі на березі Тапажосу.

Уранці, ще роса не спала, я приплив до цього маленького селища купити сіль і дробові патрони, яких не купив в Армазема. Там я застав незвичайну картину. Жителі селища, тобто всі десять чоловік, стояли на березі і сперечалися. А добродушний торговець Педро Педра зажурено дивився на свій човен з плодами пальми асаї, що затонув і тримався в сильній течії лише на канаті.

— Видно, Педро, ти сьогодні не зможеш повезти плоди на головний причал, — сказав дрібний комерсант Бернардо Лопес. — Тому я повезу свої. А твої куплять завтра, якщо витягнеш човен з води. Правда, полагодити твій човен буде нелегко. Ну, та не журись, я скоро повернусь, і мої люди допоможуть тобі.

— Спасибі. От добре! — зрадів бідолашний Педро, що можна взятися за роботу не одразу, бо сьогодні дуже жаркий день. Та, глянувши на Бернардо, він помітив у його очах злорадний вогник, і в його щире серце закралась підозра: мабуть, не випадково вночі вода затопила човен…

Я теж так подумав.

— Сподіваюсь, ти почастуєш нас холодним пивом? Треба ж якось віддячити за те, що допоможемо тобі витягти і полагодити човен! — гукнув Бернардо Лопес, уже йдучи до свого човна.

— Гаразд, — кивнув головою кучерявий Педро. — Все, що заслужив, — дістанеш!

— Жозе, Жуане, і ви обидва! — гукнув Лопес своїм людям, що сиділи в човні. — Рушайте!

Сам він теж зійшов у великий човен, в якому лежало півтонни плодів асаї. Не менше, ніж у човні Педро, затопленому в річці.

— Ну що ж, хай буде так! — пошкрябав потилицю Педро, коли Бернардо відплив із своїми людьми. — Не знаю тільки, кому потрібні будуть мої пальмові плоди завтра. Адже пароплав не чекатиме мене.

— Почекає! — втішив я потерпілого Педро.

Пароплав «Маточе», що приймав плоди, і справді мав відчалити на день пізніше. Про це мені сказав управитель плантації, коли заїжджав до мене вранці по дорозі на полювання.

— Хлопці, за роботу! — гукнув щасливий Педро своїй «команді» з чотирьох чоловік. — Вичерпуйте воду! — І раптом рішуче додав. — Повеземо до пароплава плоди ще сьогодні.

Чотири кабоклу побігли взяти посуд і мотузки. Незабаром вони повернулися і почали канатом підтягати човен ближче до берега. Наймолодший з них хотів статі! в затонулий човен, але я схопив його за руку:

— Обережно! Поглянь! — показав я на зеленуватого, плямистого двометрового електричного вугра, що заховався під сидінням заповненого водою човна.

Всі перелякано глянули на човен, але небезпечної риби не побачили.

— Давайте витягнемо човен до половини на берег! — порадив юнак, що мало не став жертвою необачності. — Разом з водою вихлюпнемо і рибу.

— Нізащо! — сердито закричав Педро Педра. — Риба мені потрібна! Конче потрібна! — повторив торговець категорично. — Налийте туди води, — показав він на порожню бочку під стіною крамниці, — і поставте біля входу. Вловимо електричного вугра і пустимо в бочку.

Човен витягли на мілководдя. Електричний вугор опинився в полоні. Красива небезпечна риба запливла під переднє сидіння.

Кабоклу дружно взялися за роботу, обережно по чверть відра вичерпуючи з човна воду. Педро боявся навіть підходити близько.

Сам я ще ніколи не відчував на власній шкурі сили струму електричного вугра. Проте знаю, що це дуже неприємна річ. Не розумію, навіщо Педро ця риба. Адже з неї ніякої користі.