Джеральд Даррелл: Балакучий пакунок

— О, так, так, — промовив тоненький голосок. — Ми вже так довго сидимо в темряві.

— Чудово, — підсумував рипучий голос. — Ну, що ж, ми люб’язно дозволяємо нас розпакувати.

Діти обступили пакунок, Саймон витяг кишеньковий ніж, обережно перетяв тонкий пурпуровий шнур, і всі разом взялися розгортати папір.

Знявши папір, діти побачили під ним щось схоже на шовковий чохол, щедро гаптований золотими рослинними візерунками.

— М-м-м… Хочете — ми знімемо цей, цей ваш… м-м-м… чохол? — запитав Саймон.

— Чохол? — обурено перепитав рипучий голос. — Ти, дурнику, сказав «чохол»? Це не чохол! Це балдахін, захист від нічного вітру і негоди, пошитий зі справжнього шовку тутового шовкопряда — ось що це таке.

— Ой, — знітився Саймон, — пробачте. Але що би це не було, може, все-таки краще його зняти?

— Так, авжеж, — погодився рипучий голос. — Будь ласка, не шкодуйте зусиль, щоби провести цю рятівну операцію успішно.

Зверху на чохлі було щось схоже на складену петлю — Саймон потягнув за неї і зняв усе накриття. Під ним виявилась велика округла золота клітка, зовсім не схожа на жодну іншу — вона була обставлена зсередини надзвичайно вишуканими мініатюрними меблями. Крім гойдалки і двох перекладин із кедра, тут було гарне ліжко на чотирьох ніжках, оббите червоним оксамитом і накрите чудовою ковдрою ручної роботи, зшитою з малесеньких різнобарвних клаптиків шовку і парчі; маленький обідній столик із кріслом епохи короля Луї; елегантний засклений сервант, а в ньому — дивовижна порцеляна, розписана вручну. Ще тут було велике — на всю висоту клітки — дзеркало у золотій оправі, а біля нього лежали щітка і гребінець зі слонової кістки, а ще — дуже зручний шезлонг, обшитий розкішним яскраво-синім оксамитом, а поруч — клавесин із палісандрового дерева.

У шезлонгу невимушено розвалився папуга — теж незвичайний, діти такого ніколи не бачили. У нього було пурпурове, золоте, зелене, синє і рожеве пір’я, воно виблискувало, сяяло, мінилось, немов коштовне каміння. А ще у нього був великий гладесенький, вигнутий донизу дзьоб — такий чорний, що здавалося, ніби він вирізьблений з антрациту, і блискучі барвінкові очі. Але найдивовижнішим усе-таки було пір’я, бо замість того, щоб лежати собі гладенько одна біля одної, кожна пір’їна стирчала і кучерявилась, мов шерсть у пуделя. Це робило його схожим на дивоглядне барвисте дерево навесні, на якому щойно розпустилися всі пуп’янки. На голові у нього була зелена шовкова шапочка з довгою чорною китицею. Поряд із шезлонгом, де розсівся папуга, стояв маленький столик, а на ньому — ще одна клітка, але мініатюрна, завбільшки з наперсток, а в ній — блискучий золотий павук зі смарагдово-зеленим хрестом на спині. Було зрозуміло, що тоненький голос належав павукові, а рипучий — папузі.

— Ага, ось воно що, — сказав Пітер.

— Воно? — перепитав папуга й обурено виструнчився. — Воно?

— Це папуга! — захоплено вигукнула Пенелопа.

— Так, це просто папуга, звичайнісінький папуга, навчений говорити, — розчаровано буркнув Саймон. — Чому ми не здогадалися про це раніше?

— А ТЕПЕР СЛУХАЙТЕ! — промовив папуга так голосно й сердито, що діти замовкли. — Послухайте-но, — продовжив він лагідніше, привертаючи до себе увагу. — Так, я й справді просто якийсь нікчемний елітний представник папужого роду. Хіба цього не досить, щоб взяти мене на глум?

— Пробач, — зашарілася Пенелопа. — Ми не хотіли тебе образити.

— Проте образили, — насупився папуга.

— Але ж ти папуга папугою, хіба ні? — вигукнув Пітер.

— О, знову починається! Знову ці пустопорожні балачки на тему «про папуг». Я не простий папуга, я — Папуга з великої літери.

— Пробач, але ми тебе, здається, не зрозуміли, — сказала Пенелопа, ніяковіючи.

— Будь-хто чи, радше, будь-який папуга може бути просто папугою, — пояснював він, — але я — Папуга з великої літери. Ініціали промовляють самі за себе.

— Ініціали? Які ще ініціали? — здивовано запитав Саймон.

— Мої, — відповів папуга. — Які ж ви ставите безглузді запитання — на диво безглузді.

— То що за ініціали? — допитувалася Пенелопа.

— Вам буде нелегко їх запам’ятати. Отже, слухайте: мене звати Персіваль Арчібальд Патрік Ульріх Герберт Артур.

— Ось як! Справді, перші літери складають слово «ПАПУГА»! Які гарні ініціали! — радісно прощебетала Пенелопа.