Джеральд Даррелл: Балакучий пакунок

— Пітере, Саймоне, прокидайтеся, вставайте! — тихенько гукала Пенелопа і штурхала хлопців. — Ну, вставайте ж, це дуже важливо.

— Що таке? — запитав Саймон, підіймаючись і позіхаючи спросоння.

— Скажи їй, хай іде собі, — пробурмотів Пітер. — Я хочу спати. Які ігри в таку спеку?

— Це не ігри, — обурено прошепотіла Пенелопа. — Чуєте? Вставайте! Я знайшла щось над-надзвичайне по той бік коси.

— Що ж ти такого знайшла? — поцікавився Саймон, потягуючись.

— Пакунок, — відповіла Пенелопа. — Величезний пакунок.

— О Боже! — заволав Пітер. — І заради цього треба було нас будити?

— І справді: що в цьому надзвичайного? — погодився Саймон.

— Хм, нічогісінько, якщо вам доводилось чути, щоб пакунок розмовляв, — ущипливо відповіла Пенелопа. — Мені, наприклад, такого ще не траплялось.

— Щоби пакунок розмовляв? — вигукнув Пітер уже зовсім не заспаним голосом. — Тобто якийсь пакунок розмовляє? Мабуть, це тобі почулося. Напевно, ти перегрілася на сонці.

— Жартуєш? Пакунки не можуть розмовляти, — підтримав брата Саймон.

— Ні, я не жартую і не перегрілася на сонці, — сердито промовила Пенелопа. — Я кажу правду: він розмовляє двома голосами.

Хлопці здивовано витріщились на неї. Було очевидно, що вона не жартує, як і те, що з її самопочуттям усе гаразд.

— Послухай, Пенні, — стурбовано сказав Саймон, — ти впевнена, що тобі це не почулося?

Пенелопа аж тупнула ногою з досади.

— Звичайно, впевнена, — сердито прошипіла вона. — Які ж ви обоє дурні! Це пакунок із двома голосами всередині, вони розмовляють між собою. Якщо не вірите, можете пересвідчитися самі. Але для цього вам доведеться піти зі мною.

Не надто охоче — бо їм досі здавалося, що сестричка морочить голову, — хлопці подерлися слідом за нею на піщану дюну. Піднявшись нагору, дівчинка приклала палець до вуст і сказала:

— Ш-ш-ш… — тоді лягла долілиць на пісок і решту шляху проповзла на животі.

Уявіть собі, три голови — одна білява, друга чорнява і третя руда — здіймаються над вершечком дюни, біля підніжжя якої лежить пакунок. Дрібні хвильки розбиваються об нього, діти вражено дивляться на пакунок, а звідти лунає пісня на два голоси:

— Ось бачите, — тріумфально прошепотіла Пенелопа, — я ж казала!

— Неймовірно, — визнав Пітер. — Як думаєш, що це може бути? Двійко карликів?

— Це мали б бути якісь д-у-у-уже малесенькі карлики, щоб там поміститися, — відповіла Пенелопа.

— Ми не знатимемо, що це таке, поки не зазирнемо всередину, — тверезо оцінив ситуацію Саймон.

— Думаєш, його можна розпакувати? — замислено спитав Пітер.

— Здається, вони згадували про порятунок, — відповіла Пенелопа.

— Добре, зараз спитаємо, — вирішив Саймон. — Зрештою, вони ж говорять англійською.

Широко ступаючи, він спустився з піщаної дюни і підійшов до пакунка, який, не звертаючи на нього уваги, співав собі далі:

О місячна морква! Із неї варенняДарує мені доброту і натхнення! Столітній дідок і маля у візочкуНе можуть прожити ні дня, ні деньочка, Без цього небесно-смачного варення!

Саймон делікатно кахикнув.

— Пробачте, будь ласка, — сказав він. — Пробачте, що перебиваю, але…

О місячна морква! Яка з неї юшка! Лиш сьорбнеш — і враз червоніються вушка!І квочка на сідалі, качка в ставкуОбожнюють страву гарячу таку: Смачну, запашну і наваристу юшку.

— Пробачте, будь ласка, — повторив Саймон голосніше.

Запала тиша — пакунок перестав співати.

— Що це було? — озвався нарешті з острахом тоненький голосок, майже пошепки.

— Голос, — відповів той другий. — Я майже впевнений, що це був голос, якщо, звичайно, не буря, не шторм, не тайфун, не цунамі, чи землетрус, чи…

— ПРОБАЧТЕ, БУДЬ ЛАСКА! — крикнув Саймон на все горло. — Скажіть, ви хочете, щоб вас розпакували?

— Бачиш, — відгукнувся рипучий голос. — Я ж тобі казав, що це був голос. І цей голос пропонує розпакувати нас. Як мило. То що, відповідаємо «так!»?