Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

Такі погодні умови в середньому трапляються кожні десять років — це означає, що дерево мусить їх витримати до п’ятдесяти разів за життя. Небезпека для нього є тим більшою, чим менше воно інтегроване в громаду своїх побратимів. Одинаків, що незахищено стоять у холодному туманному повітрі, лихо спіткає значно частіше, ніж сполучені між собою екземпляри в густому лісі, що можуть обпертися на своїх сусідів. Окрім того, вітер тоді летить понад кронами, а тому істотно беруться кригою тільки верхівки.

А втім, погода має ще й інші козирі, наприклад, блискавки. Можливо, вам відомий старий вислів про негоду в лісі: «Дубів ти уникай, а буків не минай»? Він базується на тому, що на стовбурах деяких вузлуватих дубів видно борозни від блискавок, деколи навіть багато сантиметрів завширшки, де кора глибоко розірвалась аж до деревини. А на стовбурах буків я такого не бачив іще ніколи. Проте не тільки хибно, а й небезпечно робити висновок, що блискавки ніколи не вдаряють в останній зі згаданих видів. Великі старі буки не надають жодного захисту, тому що в них блискавиця влучає так само часто. Причина, чому на них не видно пошкоджень, насамперед полягає в гладенькій корі. Під час грози падає дощ, що без упину й перепон стікає вниз по рівному, не вкритому борознами стовбурі. По поверхні цього потічка струменить також і електрика, тому що вода набагато краще проводить струм, аніж деревина. А дуби мають шерехату кору. Вода, що тече донизу, утворює невеличкі каскади та скрапує сотнями мініатюрних водоспадів на землю, тому струм від блискавки постійно переривається. У цьому випадку найменший опір має волога деревина зовнішніх річних кілець, що в дереві відповідає за транспортування води. Завдяки потужній енергії вона миттєво розривається й тому навіть через багато років видно, що сталося з деревом.

На завезених північноамериканських псевдотсугах з їхньою грубою структурою кори видно схожу картину. Водночас їхнє коріння є набагато чутливішим. У моєму лісництві я вже двічі бачив, як вмирало не тільки уражене дерево, а й та сама доля після удару блискавки спіткала ще й десять інших побратимів у радіусі п’ятнадцяти метрів. Очевидно, під землею вони сполучалися з жертвою грози і в тій ситуації отримували від побратима не цукровий сироп, а смертельний заряд енергії.

Під час грози з потужними розрядами трапитися може ще й інше: спалахує вогонь. Одного разу я пережив це посеред ночі, коли в ліс нашої громади приїхала пожежна частина, щоб загасити невеличку пожежу. Біда заскочила стару пустотілу смереку, всередині якої полум’я було захищене від заливного дощу і в трухлявій деревині звивалося догори. Усе загасили швидко, але й без допомоги пожежників не трапилося б нічого страшного. Навколо ліс змок до рубця, а тому було вкрай малоймовірно, що вогонь перекинеться на інші дерева. У наших місцевих лісах пожежі не передбачені природою. Листяні дерева, що колись посідали тут панівне становище, підпалити дуже важко, адже їхня деревина не містить смоли й ефірних олій. Таким чином, жоден вид дерев не розвинув механізму, що реагував би на спеку. А те, що таке існує, засвідчують коркові дуби в Португалії чи Іспанії. Товста кора захищає їх від спеки низового вогню й відтак дає нагоду схованим під нею брунькам знову пустити паростки.

У наших широтах жертвами полум’я можуть стати тільки однотипні плантації смерек та сосен з їхньою глицевою підстилкою, що влітку суха, наче тріска. Однак навіщо хвойні дерева загалом відкладають так багато займистих субстанцій у кору та глицю? Якщо в їхній природній зоні поширення трапляється багато пожеж, то вони не мусили б бути легкозаймистими. Крім того, не можна було б досягти такого поважного віку, як у шведських смерек у Даларні, що мають аж понад вісім тисяч років, якби щонайбільше кожні двісті років їх змітала з лиця землі пожежа. Думаю, що вже протягом тисячоліть за такі знищення лісу відповідають необачні люди, що ненавмисно, приміром через непогашене багаття для приготування їжі, поширюють вогонь. Поодинокі удари блискавки, що насправді розпалювали тільки невеличкі, місцеві пожежі, були настільки рідкісними, що європейські дерева до них не пристосувалися. Під час новин про лісові пожежі зверніть увагу на їхніх призвідців: у цьому контексті здебільшого розшукують винуватців людей.

Менш небезпечним, але значно боліснішим є явище, про котре я і сам тривалий час нічого не знав. Наш лісничий будинок розташовано на гірському кряжі на висоті майже п’ятсот метрів, і глибоко врізані струмки навколо нього не завдають лісові ніякої шкоди, а навпаки, допомагають йому. Проте це абсолютно не стосується великих річок. Регулярно вони виходять з берегів, а тому поблизу них утворилися дуже особливі екосистеми — тугайові ліси. Які види дерев здатні там поселитися, залежить від виду та частотності паводків. Якщо розлиття має бистру течію й щорічно затримується на багато місяців, то краєвид створюють верби й тополі. Вони витримують довге перебування у воді. Такі умови часто бувають поблизу річок, відтак тут виникають ці зелені острівці з м’якою деревиною. Трохи далі та здебільшого на кілька метрів вище водопілля трапляється рідше, й коли навесні, щойно розтане сніг, воно все-таки туди доходить, то утворюються великі озера, в яких вода вже тече повільно. Перше ніж зазеленіє листя, вона вже переважно спадає — у таких умовах найкраще живеться дубам та в’язам. Вони належать до видів із твердою деревиною, екосистеми, що, на відміну від верб і тополь, дуже чутливо реагує на літні повені. Тоді ці завжди міцні дерева можуть загинути, бо задихається їхнє коріння.