Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

Щоб місцеві екосистеми лісу могли опиратися таким змінам, вирішальною є їхня незайманість. Чим меншим було втручання в соціальну спільноту, чим збалансованішим є мікроклімат між деревами, тим важче чужим агресорам там оселитися. Класичним прикладом є рослини, що стають газетними сенсаціями, як наприклад, борщівник Мантегацці. Первинно він родом з Кавказу й сягає понад трьох метрів заввишки. Оскільки його мало не півметрові білі квіти мають надзвичайно гарний вигляд, цю рослину імпортували до Центральної Європи ще в дев’ятнадцятому столітті. Тут вона вислизнула з ботанічних садів і відтоді активно поширюється на багатьох лугах. Оскільки її сік у поєднанні з ультрафіолетовим промінням спричиняє появу на шкірі подібних до опіків ран, то борщівник вважають дуже небезпечним. Щороку витрачають мільйонні суми, щоб його викопати та знищити, — без великого успіху. Проте кущі можуть поширюватися тільки тому, що в долинах річок і струмків не вистачає первісного тугайового лісу. Якщо він повернеться, то під його кронами буде так темно, що рослини знову зникнуть. Це стосується також і розрив-трави залозистої, і горця японського, що населяють береги замість дерев. Щойно людина-господарник передасть цю проблему деревам, як її буде розв’язано.

Я так багато написав про немісцеві види, що зараз, напевно, було б доречним запитати: а що взагалі означає поняття «місцевий»? Ми схиляємося до того, щоб називати місцевими ті види, що природно поширені в межах нашої країни. Класичним прикладом з царства звірів є вовк, який починаючи з 1990-х років знову з’явився в більшості країн Центральної Європи, й відтоді його вважають за постійного представника фауни. А раніше, протягом набагато тривалішого періоду часу, він траплявся в Італії, Франції та Польщі. Тож вовк уже довго є місцевим у Європі, просто не в кожній окремо взятій державі. Утім, чи не здається ця одиниця простору надто великою? Якщо ми кажемо, що фоценові є місцевими в Німеччині, то чи не були б вони вдома й у верхній частині Рейну? Як видно, це являло б собою безглузде визначення. Як місцеве слід визначати щось значно компактніше й орієнтуватися за природним середовищем, а не за кордонами, які встановила людина. Таким природним середовищам властиві певні умови (вода, тип ґрунту, топографія) та локальний клімат. Де це все найоптимальніше для певного виду дерев, там він і поселяється. Це означає, що, наприклад, смереки в Баварському лісі на висоті тисячі двохсот метрів поширені природно, а вже на чотириста метрів нижче і тільки один кілометр далі вони вважаються немісцевими — тут владу перебирають буки та ялиці. Фахівці ввели для цього поняття «автохтонний», що означає не що інше, як те, що певний вид живе там у своєму природному середовищі. На відміну від наших великомасштабних державних кордонів, ті є подібними до певного типу партикуляризму. Якщо людина не візьме його до уваги й перенесе смереки та сосни в тепліші низовини, тоді ці хвойні дерева стануть там іммігрантами. І в такий спосіб ми дісталися мого улюбленого випадку — мурах лісових рудих. Їх вважають взірцями захисників довкілля й у багатьох місцях включають до картотеки, охороняють і в конфліктних ситуаціях з великими затратами переселяють. Тут нічого не скажеш проти, але таки йдеться про вид, що перебуває під загрозою зникнення. Справді? Ні, також і мурахи лісові руді є іммігрантами. Вони примандрували сюди на буксирних линвах, що скріплювали імпортовану хвойну деревину зі смерек та сосен, адже ці комахи певною мірою залежать від глиці. Без колючих тонких шпильок вони не здатні будувати мурашники, тому доведено: в первісному місцевому правіковому листяному лісі вони ніколи не були поширені. Крім того, вони люблять сонце, що принаймні кілька годин на день має світити на їхню домівку. Передусім навесні та восени, коли в тіні ще надміру холодно, кілька теплих променів надають їм додаткових днів для праці. Тому темні букові ліси для них непридатні як життєве середовище, й мурахи лісові руді, без сумніву, довічно вдячні лісівникам, які на великих територіях насадили смереки та сосни.

Лісове повітря є втіленням здоров’я. Хто хоче вдихнути на повні груди чи в особливо добрій атмосфері повправлятися в спорті, той іде до лісу. Це має свою причину. Між деревами повітря дійсно набагато чистіше, тому що вони діють як велетенські фільтрувальні станції. Листя та голки перебувають у постійних повітряних потоках і виловлюють звідти великі й малі часточки бруду. За рік на кілометр квадратний їхня кількість сягає до семи тисяч тонн {51} 51 Harmuth Frank et al.: Der sächsische Wald im Dienst der Allgemeinheit, Staatsbetrieb Sachsenforst, 2003, S. 33. . Причина полягає у велетенській поверхні, яку утворюють крони. Порівняно з луками вона в сотні разів більша, і це можна пояснити вже тільки через розбіжність у висоті між травою та деревами. Проте відфільтрований повітряний баласт складається не лише зі шкідливих речовин, як наприклад, сажа, а й зі здійнятих у повітря крупинок землі та пороху. Щоправда, особливо шкідливою є частка, яку спричинює людина. Кислоти, отруйні вуглеводні та сполуки азоту концентруються між деревами подібно до жиру у фільтрі витяжного ковпака на нашій кухні.