Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

Поглянувши на новітню історію кліматичних змін, ми побачимо, що їй притаманні різкі перепади. Наскільки вони різкі, показав великомасштабний будівельний майданчик у Цюриху. Тут робітники надибали відносно свіжі пні дерев, які вони спершу недбало відклали вбік. А там їх знайшов науковець, який узяв проби й віддав їх на вікову експертизу. Результат: пні залишилися від сосен, які росли там приблизно чотирнадцять тисяч років тому. Щоправда, ще більший подив викликали тодішні перепади температур. Тільки впродовж тридцяти років температура впала на 6 °C й опісля знову так само стрімко піднялася. Це відповідає найгіршому сценарію щодо сучасної зміни клімату, котра, напевно, очікує на нас до кінця цього століття. Навіть останнє століття з лютими морозами 1940-х років, рекордною сухістю 1970-х та занадто теплими 1990-ми було неймовірно важким для природи. Дерева можуть стоїчно витримувати це з двох причин. Вони виявляють велику толерантність до клімату. Наприклад, місцеві буки ростуть від Сицилії до Південної Швеції — окрім великої літери в їхніх назвах ці осередки життя не мають нічого спільного. Також і берези, сосни та дуби дуже гнучкі. Щоправда, цього б забракло, щоб відповідати геть усім вимогам. Тому що разом з перепадами температур й дощовими опадами з півдня на північ і навпаки переміщуються також багато видів рослин та тварин. Це означає, що додатково дерева мусять налаштовуватись і на невідомих паразитів. Окрім того, клімат може змінитися так суттєво, що вийде за припустимі межі. Й оскільки дерева не мають ніг, щоб утекти, та не можуть звернутися по допомогу до когось чужого, то вони повинні самі собі дати раду. Першу можливість вони використовують іще на ранньому етапі життя. Відразу ж після запліднення, коли в квітці дозріває насіння, воно реагує на умови довкілля. Якщо вельми тепло й сухо, то активуються відповідні гени. Приміром, для смерек визначено, що їхні сіянці за таких умов є толерантнішими до теплоти, ніж раніше. Утім, паралельно ці деревця втрачають стійкість до морозів {50} 50 Finkeldey Reiner u. Hattemer Hans H.: Genetische Variation in Wäldern — wo stehen wir? in: Forstarchiv 81, S. 123–128, M. & H. Schaper GmbH, Juli 2010. . Реагувати можуть також і дорослі дерева. Якщо вони витримають сухий період з нестачею води, то в майбутньому набагато економніше ставитимуться до вологи й не висмоктуватимуть усе з ґрунту ще на початку літа. Листя та голки є тими органами, крізь які випаровується більшість води. Зауваживши, що стає сутужно й спрага перетворюється на тривалу проблему, дерево нарощує собі товсту шкіру. Грубшає захисний шар воску на верхньому боці листя та ущільнюється покривний шар клітин, які ще й багато разів накладаються одні на одних. У такий спосіб грубшає діафрагма дерева, і воно вже не може так добре дихати.

Коли цей репертуар вичерпано, в гру вступає генетика. Як я вже раніше описав, зміна поколінь у дерев триває неймовірно довго. Тому швидке пристосування як можлива реакція враз відпадає. Аж тут усе може відбуватися й по-іншому. У природному лісі спадкові ознаки дерев одного виду неабияк відрізняються одна від одної. Натомість, ми, люди, маємо дуже подібні гени, і, якщо дивитися з позиції еволюції, то ми всі пов’язані одне з одним через родинні зв’язки. Проте буки місцевих насаджень генетично є далекими одні від одних настільки, як різні види тварин. Отож-бо кожне дерево має індивідуальні, дуже відмінні риси. Деякі ліпше дають собі раду з сухістю, ніж із холодом, інші володіють потужними захисними силами від комах, а ще інші, можливо, не надто чутливі до надмірної вологи. Змінюючись, умови довкілля спершу шкодять екземплярам, які найгірше до них пристосовані. Декотрі старі дерева вмирають, але решта лісу залишається. Якщо умови стають іще екстремальнішими, то це може забрати життя у вагомішої частини дерев одного виду — проте й це ще не трагедія. Здебільшого зостається ще доволі велика кількість, щоб утворити вдосталь плодів та надати наступному поколінню належну кількість тіні. Для старих букових насаджень мого лісництва на основі приступних наукових даних я якось вирахував: навіть якщо ми тут, у Гюммелі, коли-небудь матимемо кліматичні умови, як в Іспанії, то переважна кількість дерев це витримає. Єдиною засадою є не заважати соціальній структурі лісу через вирубування дерев, а отже, ліс самостійно зможе регулювати власний мікроклімат.

У лісі не завжди все йде за планом. І навіть якщо ця екосистема неймовірно стабільна й упродовж багатьох століть у ній не відбувається жодних суттєвих змін, то яка-небудь природна катастрофа здатна зруйнувати все одним махом. Про зимові бурі я вже писав, і, якщо під час такого урагану падають цілі смерекові ліси, то зазвичай це стосується штучних насаджень смерек чи сосен. Вони часто стоять на пошкодженому ґрунті, який машини ущільнили і зробили непроникним для коріння, тому стовбури по-справжньому триматися не здатні. Крім того, ці хвойні дерева виростають у нас набагато більшими, ніж на їхній споконвічній батьківщині, у Північній Європі, й зберігають свою глицю також і в холодну пору року. Через це виникає велика площа вітрового навантаження, пов’язана з ефектом важеля довгого стовбура. Отож те, що слабкі корені тут не годні встояти, не катастрофічно, а лише логічно.