Ольга Хлудова - Хвилі над нами

Під час цього другого занурення я відчувала значно більшу впевненість у рухах і змогла всю увагу звернути на нові місця, що оточували мене. Дно знижувалося значно стрімкіше, ніж на пляжі, і через хвилину я вже пливла над краєвидом, характерним для всіх скелястих ділянок кримського узбережжя.

Великі скелі, що їх оброслі водоростями вершини майже торкалися поверхні або виступали над нею, прозорий зелений сутінок у глибині біля їх підніжжя, пухкі перини цистозири на камінні, темні тіні у заглибинах і розколинах, безліч дрібних риб навколо — і в товщі води, і на дні, і на скелях серед цистозири. Вода була кришталево-прозора.

Мене все ще збивала з пантелику властивість води збільшувати і наближати предмети на одну третину. Тому, по-перше, я не відразу навчилася пізнавати навіть знайомих риб, які здавалися значно крупнішими, а по-друге, обманута уявною близькістю предметів, ловлячи рибу, робила невпевнені, неточні рухи і, звичайно, тільки лякала її. Я стала порівнювати тварин, яких зустрічала, з величиною ласта або долоні, і це незабаром привчило мене до досить правильного визначення і відстаней, і розмірів. Та хоч я чудово розуміла, що риба має всього п'ятдесят сантиметрів завдовжки, очі, як і раніше, бачили її сімдесятисантиметровою, незважаючи на всі поправки в думках. Значно пізніше я навчилася правильно бачити, і все стало на своє місце.

Але це ще півбіди. Зовсім незвичним був кут зору, під яким я розглядала більшість риб, що траплялися. Пливучи коло самої поверхні, я бачила риб зверху або у великому ракурсі. Крім того, всі вони були якісь на диво обтічні з щільно притиснутими до спини і черевця плавцями. Звичне забарвлення риб теж стало тепер зовсім іншим, змінювало їх зовнішність інколи до невпізнання. Справа в тому, що з глибини кількох десятків сантиметрів починається помітне зникнення промені» червоної частини спектра. Якщо витягти на поверхню води гілку цистозири, яка здається під водою блідою, вохристо-жовтою, можна пересвідчитись, що насправді вона коричнево-руда. Червоні плями на тілі морського йоржа здаються під водою мертвотно-блідими, зеленуватими. Наскільки змінюється вигляд риб у їхньому природному середовищі, можна судити з того, що наш приятель-іхтіолог, що вперше плавав у масці, не пізнав зеленушок, яких він бачив трохи не щодня у ванночці для розтину на власному робочому столі.

Найпростіше пізнати рибу, коли бачиш її у профіль. Тоді легше збагнути, з ким маєш справу. Для цього в більшості випадків треба пірнути, щоб опинитися на одному рівні з рибою. А це, як не дивно, виявилось не так просто зробити. Ми з величезними труднощами вгвинчувалися у воду, витрачаючи в боротьбі з власною плавучістю весь запас кисню в легенях. Вода не хотіла нас приймати і жартома викидала на поверхню. Дивлячись, як Віталій вибивався з сил, намагаючись увійти під воду, я раптом згадала інструкцію «різко зігнути тіло у поясі, опустивши голову і плечі вертикально вниз, і викинути ноги над водою». Негайно це проробила. Справді, слушна порада. Я миттю пішла під воду, але, «на превеликий жаль, не розрахувала глибини і вдарилась головою в гравій.

Після кількох вправ у цьому нескладному мистецтві ми легко навчилися не тільки моментально входити під воду без плескоту і шуму, що дуже важливо, коли маєш намір спостерігати неляканих тварин, але й уникати неприємних зіткнень з дном і камінням. Тільки тепер я зрозуміла, як важливо мати на ногах ласти. Під водою їх допомога неоціненна. Руки вільні, їх відкинуто назад вздовж тіла або в них несеш потрібний під водою предмет-фотоапарат, ніж чи скребачку, а тіло легко ковзає вперед, його посилають дужі удари ластів. Надто сильні і різкі рухи ногами, що примусили мене розчаруватися в ластах після першого занурення, майже непомітно перейшли в сильні, але м'які поштовхи. На них витрачалися мінімальні зусилля, а результат виходив чудовий. Легкість, з якою переміщуєшся під водою, даючи напрямок рухові нахилом голови і верхньої частини корпусу та інколи, під час різкого повороту, підгрібаючи рукою, мов плавцем, створює особливу вільність рухів. На жаль, у той момент, коли припиняється поступальний рух і тіло нерухомо зупиняється у воді, зразу ж спливаєш на поверхню. Щоб затриматись під водою, доводиться вхопитися за водорості або каміння. Усі ці прості прийоми можна збагнути за два-три занурення.

Я повільно попливла вздовж Кузьмичевого каменя, стараючись не проґавити жодної з цікавих і часом незрозумілих сценок, які щохвилини виникали передо мною.