Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

— Тримай рушницю над головою!.. Тримай її над головою!— заревів Леслі.

— Не вставай, а то тебе затягне! Не ворушись!— лементувала Марго.

Але в Ларрі, розплатаного на спині, була тільки одна мета — чимскоріш вибратися з трясовини. Він спочатку сів, тоді спробував звестись на ноги, спираючись при цьому на рушничні цівки, що вселило жах у душу Леслі. Коли йому вдалося випростатись у нуртовинні твані, рушницю зовсім затягло вглиб — і Ларрі загруз по пояс.

— Глянь, що ти зробив з рушницею! — горлав розлючений Леслі.— Ти забив мені грязюкою цівки!

— А що ж мені, достобіса, робити? — злився Ларрі.— Лежати тут і топитися? Дай руку, ради бога!

— Витягни рушницю! — сердито кинув Леслі.

— Нехай її дідько витягає, якщо ти мене не рятуєш! — репетував Ларрі.— О прокляття! Я ж бо не тюлень... витягни мене звідсіля!

— Ти ідіот! Простягни мені кінець рушниці, тоді я тебе витягну,— кричав Леслі.— Інакше не дістану.

Ларрі хапнувся шарити під водою і загруз іще на кілька дюймів, перш ніж видобув рушницю, заліплену чорним смердючим болотом.

— Боже милосердний! Ви лише гляньте на неї! — стогнав Леслі, обтираючи рушницю своїм носовиком.— Ви лише гляньте!

Може, ти перестанеш голосити над цією паскудною зброєю і витягнеш мене звідси? — саркастично спитав Ларрі.— Чи ти волієш, щоб я втопився тут у болоті, як свого часу Шеллі в Лігурійському морі?

Леслі простягнув йому кінець рушниці, й ми всі дружно взялися тягнути. Однак це не дало бажаних наслідків, бо Ларрі, здається, загруз іще глибше, коли ми спішились передихнути.

— Ваше завдання — рятувати мене,— нагадав Ларрі, засапуючись,— а не вкорочувати віку.

— Ет, менше базікай, а спробуй підтягтися,— сказав Леслі.

— А що ж я ввесь час роблю, скажи на ласку? Я вже й так розірвався в трьох місцях.

Врешті-решт, після неймовірних зусиль, твань розверзлась і ми витягли Ларрі на берег. Він стояв, забрьоханий чорною смердючою багнюкою, схожий на шоколадного солдатика біля печі, й танув у нас на очах.

— Як ти себе почуваєш? — запитала Марго.

Ларрі метнув на неї колючий погляд.

— Чудово,— їдко промовив він.— Просто чудово. Більшої насолоди я не зазнавав за все своє життя. Невеличке запалення легенів, радикуліт, загублений черевик, там, у болоті, та все це байдуже! Загалом я прекрасно провів час.

Шкандибаючи додому, він без упину виливав на наші голови гнів і презирство, а насамкінець заявив, що цю каверзу, мовляв, йому підстроїли зловмисно. Коли невдатний мисливець увійшов до будинку, лишаючи за собою слід, наче борозну на зораному полі, мама вжахнулась.

— Що ти робив, синку?— перелякано запитала вона.

— Що робив? А як по-вашому, що я робив? Я був на полюванні.

— Але що з тобою скоїлось, серденько? Ти мокрий мов хлющ. Ти що, провалився?

— Знаєте, мамо, у вас із Марго така надприродна проникливість, що я часом дивуюся, як ви взагалі ще існуєте.

— Я тільки запитала , синку.

— Ну звісно, я провалився. Що ж іще могло бути, як ви гадаєте?

— Треба перевдягнутись, любий, бо ти застудишся.

— Цілком ймовірно,— з гідністю відповів Ларрі.— 3 мене сьогодні вдосталь познущалися.

Відкинувши будь-яку допомогу, він узяв у коморі пляшку бренді й усамітнився в своїй кімнаті, де на його прохання Лугареція розтопила коминок. Тепло закутавшись, Ларрі сидів на ліжку, чхав і хлиськав бренді. Десь опівдні він послав по другу пляшку, а надвечір до нас долинули його бадьорі пісні впереміж з громохким чханням. Під час вечері, коли Лугареція подибала нагору з третьою пляшкою, мама занепокоєно попросила Марго піти провідати Ларрі. Через деякий час ми почули розгніваний голос Ларрі й жалібне благання Марго. Мама в тривозі кинулася сходами вгору, а ми з Леслі рушили слідом за нею.

У кімнаті Ларрі жахтів коминок, сам він лежав у ліжку, вкритий цілою купою простирадл та ковдр. Охоплена розпачем Марго стояла коло нього зі склянкою в руці.

— Що з ним?— спитала мама, рішучим кроком перетинаючи кімнату.

Він п’яний як ніч,— сказала Марго розгублено,— і я нічим не можу зарадити. Ось прошу його прийняти гірку сіль, щоб завтра не нудило, а він опирається. Сховався під ковдрами й торочить, що я замислила отруїти його.

Мама взяла склянку з рук Марго й підійшла до ліжка.

— Ну-бо, Ларрі, мерщій, не будемо комизитись,— твердо наказала вона.— Випий це одним духом.

Ковдри заворушились, з їхніх глибин виринула скуйовджена голова Ларрі. Стуманілими очима він утупився в маму й примружився, немовби згадуючи щось.