Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

Маму почали всерйоз непокоїти мисливські вилазки Леслі після того, як він привіз додому першого вепра. Забачивши масивну м’язисту тушу з гострими хижими іклами, мама на мить отетеріла.

— Боже мій!— приглушено мовила вона.— Школи б не подумала, що вони такі величезні. Ти ж дивись мені там, синку, будь обережний.

— Не турбуйтеся, нема про що говорити,— відказав Леслі.— Тільки б він не вийшов зі схованки прямо під ноги. Отоді пильнуй! Бо інакше...

— Це вкрай небезпечно,— непокоїлись мама.— Я навіть не уявляла, що вони такі здоровенні... Такий звірюга може вбити або поранити тебе, синку.

— Ні, ні, мамо. Це цілком безпечно, якщо тільки він не вигулькне прямо перед носом.

— Не бачу жодної небезпеки навіть і в цьому разі,— втрутився Ларрі.

— Як-то?— запитав Леслі.

— Ну, скажімо, він кидається на тебе, а ти промазуєш, чому б тобі просто не переплигнути через нього?

— Які дурниці,— всміхнувся Леслі.— Ці звірюки досягають трьох футів у плечах, і вони збіса моторні. Ти просто не встигнеш переплигнути через них.

— Ніяк не доберу чому,— не здавався Ларрі.— Власне, це не важче, ніж переплигнути через стілець. А можна спробувати стрибнути з яким-небудь упором, чом би ні?

— Ти верзеш казна-що, Ларрі. Ти просто не бачив, як вони мчать. Через них не переплигнеш ні так, ні інак.

— Кепсько те, що у вас, мисливців, надто вбога уява,— повчально мовив Ларрі.— Я продукую блискучі ідеї, вам би тільки зуживати їх. Але ні, ви відкидаєте все, притьмом.

— Гаразд, ось поїдеш з нами наступного разу й продемонструєш, як це робиться,— запропонував Леслі.

— Я зовсім не силач з волохатими грудьми,— холодно зронив Ларрі.— Моє місце в царині ідей, в інтелектуальній сфері, так би мовити. Я надаю свій мозок у ваше розпорядження, створюю плани й задуми, а ви, мускулясті хлопці, втілюйте їх у життя.

— Нехай так, тільки я не збираюсь втілювати оцей твій план,— запевнив його Леслі.

— Це було б надто нерозважливо,— сказала мама.— Поводься обачніше, синку. А ти, Ларрі, не забивай йому голову небезпечними ідеями.

Ларрі полюбляв давати розумні вказівки з приводу того, в чому сам був профаном. Мені він радив, як найдоцільніше вивчати природу, Марго — як модно вбиратись, мамі — як ощадливо вести господарство, Леслі — як ходити на полювання. Сам він при цьому почувався цілком безпечно, бо ніхто з нас не міг відплатити йому тією ж монетою — порадити, як талановито писати книги. Щоразу, коли в когось із нас виникали труднощі, Ларрі пропонував найліпший спосіб їх подолання; а якщо хтось пишався своїми успіхами, Ларрі ніяк не міг збагнути, навіщо здіймати такий галас,— адже це сущі дрібниці, варто лише трохи покрутити мізками. Саме через його зарозумілість у будинку одного разу спалахнула пожежа.

Леслі щойно вернув з материка, навантажений дичиною, сповнений гордості. Він пояснив нам, що вперше в житті йому вдалося вистрілити дуплетом. Лише після довгих детальних роз’яснень ми змогли в повній мірі оцінити всю велич його подвигу. Мовою мисливців слово «дуплет», очевидно, означало — забити двох птахів або двох тварин майже одночасним пострілом з обох цівок. Леслі стояв на кам’яній підлозі посеред просторої кухні, освітленої червоними язиками вогню, і розповідав нам, як на холодному світанку зграя диких качок шугає вгору й закриває все небо. Вони гучно лопотять крилами над головою, і Леслі стріляє, прицілившись у ватажка, миттю переводить рушницю на другу качку, стріляє знову, так що обидві качки плюскають в озеро, мов одна. Ми всі зачудовано слухаємо його експресивну оповідь.

На широкому, грубо тесаному столі кухні — купа дичини; мама з Марго патрають пару качок на обід; я уважно вивчаю різні види птахів і роблю нотатки в щоденнику (який швидко вкривається плямами крові й пір’ям); а Ларрі сидить з красенем крижнем на колінах і погладжує його пружні крила. Леслі, загрузнувши по пояс в уявному болоті, втретє показує нам, яким чином він виконав свій знаменитий дуплет.

— Чудово, синку,— сказала мама, коли Леслі описав сцену четвертий раз.— Мабуть, це неймовірно важко.

— Не розумію чому,— кинув Ларрі.

Леслі, що вже був налагодився розповідати уп’яте, вкляк на місці й грізно зміряв його очима.

— А-а, не розумієш?— войовниче перепитав він.— А що ти взагалі в цьому петраєш? Ти з трьох кроків не влучиш у стовбур оливи, я вже не кажу про птаха на льоту.

— Мій любий хлопчику,— заворкував Ларрі своїм найпротивнішим медовим голосом.— Ніхто не применшує твоїх успіхів. Я тільки не можу збагнути, чому вважається таким важким те, що особисто мені здається сущою дрібницею.