Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

— Але ж я запросив їх до нас додому,— з притиском сказав Ларрі.

— Ларрі! Це неможливо! Який ти нерозважливий. Хіба ж вони можуть тут зупинитись?

— Не розумію, чому нервувати через дрібниці,— холодно мовив Ларрі.

— А де ж вони спатимуть? — бідкалась мама.— У нас і так тісно, ти сам знаєш.

— Нічого, мамо, місця тут достатньо, якщо тільки все організувати до ладу. Марго й Лес ночуватимуть на веранді, ось вам вже дві вільні кімнати; ви з Джеррі переходите до вітальні і звільняєте свої кімнати.

— Не плети казна-що, любий. Ми не можемо перетворити дім на циганський табір. Окрім того, ночі ще прохолодні і Марго з Лесом не будуть ночувати надворі. У нас просто немає місця для гостей. Так що доведеться тобі написати цим людям і відмінити запрошення.

— Я не можу їм написати,— сказав Ларрі.— Вони вже в дорозі.

— Ох, Ларрі, ти справді нестерпний! Ну чому ти не попередив мене раніше? Дотягнув до останнього, а тоді повідомляєш.

— Я ж не знав, що приїзд кількох друзів ви сприймете, як стихійне лихо,— пояснив Ларрі.

— Але, синку, нерозумно запрошувати гостей туди, де для них немає місця.

— Будь ласка, облишмо це,— роздратовано сказав Ларрі,— є дуже простий вихід із становища.

— Який? — насторожилася мама.

— Гм, оскільки в цьому будинку тісно, давайте переїдемо в більший.

— Не сміши мене! Хіба люди міняють житло на просторіше тільки тому, що вони запросили в гості приятелів? Це ж нечувано!

— А що такого? По-моєму, це вельми слушна пропозиція; ви самі кажете, що тут тісно, отже єдиний розумний вихід — переїхати.

— Розумніше було б не кликати гостей,— строго відповіла мама.

— Навряд чи нам буде приємно жити відлюдниками,— сказав Ларрі.— Тим більше, що я запросив їх виключно заради вас. Всі вони симпатяги. Я хотів порадувати вас. Внести трохи веселощів у ваше життя.

— Мені й так весело, спасибі,— з гідністю подякувала мама.

— Не знаю, що тепер робити.

— Я справді не розумію, любий, чому б їм не зупинитися в «Швейцарському пансіонаті».

— Негарно запрошувати людей до себе, а тоді відправляти у третьорядний готельчик.

— Скількох же ти запросив? — поцікавилась мама.

— О, лише двох... чи трьох... Вони приїдуть не всі зразу. Очевидно, прибуватимуть групами.

— Чи можу я хоча б дізнатися, скількох людей ти запросив? — наполягала мама.

— Точно не пам’ятаю. Дехто з них не відповів, але це нічого не означає... Мабуть, вони вже виїхали і думають, що про це не варто повідомляти. В кожному разі, якщо ви розплануєте бюджет на сім-вісім чоловік, цього напевне вистачить.

— Ти маєш на увазі, разом з нами?

— Ні, ні, семеро-восьмеро гостей та ще наша родина.

— Але ж це безглуздо, Ларрі! Ми не зможемо впакувати в будинок тринадцять осіб, навіть з найпалкішим нашим бажанням.

— Ну що ж, тоді давайте переїдемо. Я вам пропоную розумний вихід. Не збагну, навіщо сперечатися.

— Не будь смішним, синку. Навіть якби ми переїхали в помешкання, придатне для тринадцяти чоловік, що нам робити із надлишком площі потім, коли гості поїдуть?

— Запросимо ще кого-небудь,— сказав Ларрі, здивований тим, що мамі не спало на думку таке просте рішення.

Мама мовчки дивилась на нього, її окуляри з’їхали набік.

— Ларрі, ти таки доведеш мене,— нарешті вимовила вона.

— Я гадаю, несправедливо звинувачувати мене в тому, що ваше господарство руйнується через приїзд одного-двох гостей,— суворо сказав Ларрі.

— Одного-двох! — скрикнула мама.— Вісім чоловік, по твоєму, це один-двоє! Я рада, що ти так вважаєш.

— Мені здається, ви стоїте на хибних позиціях.

— А як назвати те, що ти поназапрошував людей без мого відома?

Ларрі ображено глянув на неї і знову втупився в книгу.

— Ну, я зробив усе, що міг,— сказав він.— На більше я неспроможний.

Запала довга мовчанка. Ларрі незворушно читав книгу, а мама тим часом ставила троянди у вази і неуважно розносила їх по кімнаті, буркочучи сама до себе.

Зрештою вона не витримала:

— Розлігся там, і все йому байдужісінько! Адже це твої друзі. От і придумай що-небудь.

Ларрі з виглядом великомученика відклав книгу.

— Не розумію, що я мушу робити? Ви відхилили всі мої пропозиції.

— Якби ж ти запропонував щось розумне!

— Не бачу нічого безглуздого в моїх порадах.

— Ларрі, синку, поміркуй тверезо. Ми не можемо зриватися в новий будинок тільки через те, що приїдуть знайомі. Та й все одно вже пізно. А уроки Джеррі?

— Якщо докласти зусиль, все можна легко владнати.