Джеральд Даррелл - Моя сім'я та інші звірі

— Не можу ж я виявити неповагу до вашого кулінарного мистецтва,— туркотів Ларрі єлейним голосом.

— Ти страшенно товстішаєш,— зауважила Марго.— Це тобі не личить.

— Дурниці!— стривожено заперечив Ларрі.— Зовсім я не товстішаю. Мамо, скажіть.

— Та, здається, ти трохи набув зайвої ваги,— визнала мама, критично оглянувши його.

— А все з вашої вини,— бовкнув Ларрі.— Спокушаєте мене цими ароматичними делікатесами. Так і виразку недовго дістати. Мабуть, доведеться перейти на дієту. Марго, які є хороші дієти?

— Найкраща,— Марго з запалом осідлала свого випробуваного коника,— це помаранчевий сік та салат — люксусова дієта. А можеш сісти на молоко та сиру городину... теж непогана дієта, хоч і марудлива. Потім є ще одна: варена риба з чорним хлібом. Правда, цю я досі не пробувала, не знаю, що воно таке.

— Святий боже!— вжахнувся Ларрі.— І це називається дієтою?

— Так,— серйозно відповіла Марго.— І всі вони корисні для здоров’я. Помаранчевим соком я майже вилікувала свої прищі.

— Ні, це не для мене!— твердо заявив Ларрі.— Я ж не якесь там чотириноге копитне, щоб жувати сиру садовину й городину. Ви всі мусите змиритися з тим, що я піду від вас молодим, сконавши від ожиріння серця.

Чергову порцію соди Ларрі прийняв не після обіду, а перед ним і весь час гірко жалівся, що страви йому не смакують.

На Марго весна завжди впливала кепсько. Клопоти про зовнішній вигляд, що о всякій порі року мали для неї першорядне значення, нині переходили розумні межі. Спальня її була захаращена купами випраного одягу, і скрізь на мотузках сохнули різноманітні речі. Марго тягала за собою гори прозорої білизни й пляшечки парфумів, і повсюди чувся її безладний голосний спів. Вона ловила кожну зручну нагоду, щоб прослизнути у ванну, метнувши білим вихором рушників. А от витягнути її звідтіль було понад людські сили. Ми по черзі горланили, грюкали в двері і щоразу у відповідь чули запевнення, що вона вже майже готова. Ці запевнення, як ми знали з гіркого досвіду, нічого не означали.

Але от нарешті Марго випливала з ванної, сяюча й чепурна, і, наспівуючи, йшла загоряти або спускалася до моря купатись. Під час однієї з таких екскурсій вона познайомилась на пляжі з молодим красенем, турком. Зі своєю скромністю Марго нікому не повідомила про часті побачення з цим суперменом, думаючи, як вона пояснювала згодом, що нам це буде нецікаво. Дізнався про все, ясна річ, Спіро. Він піклувався про благополуччя Марго ревно й самовіддано, і їй майже ніколи не вдавалося зробити що-небудь без його відома. Якось уранці Спіро зненацька заскочив маму саму на кухні, підозріливо роззирнувся, пересвідчився, що ніхто їх не підслуховує, глибоко зітхнув і повідав таємницю.

Мені б не хотілося вам про це казати, місіс Даррелл,— забурчав він,— але, по-моєму, ви мусите знати.

Мама давно вже звикла до змовницького вигляду Спіро, коли він приносив про нас різні звістки, і тепер це її більше не тривожило.

— Ну, що там цього разу, Спіро?— запитала вона.

— Міссі Марго,— відповів Спіро засмучено.

— А що з нею?

Спіро стурбовано озирнувся.

— Ви знаєте, що вона зустрічається з мужчиною?— голос його тремтів.

— З мужчиною? А... е-е... Так, знаю,— героїчно сказала неправду мама.

Спіро підсмикнув штани й нахилився уперед.

— А ви знаєте, що це турок?— залякуючим тоном грізно спитав він.

— Турок?— відгукнулась мама.— Ні, я не знала, що він турок. А що в цьому поганого?

Спіро був шокований.

— Боже мій, місіс Даррелл! Що в цьому поганого?! Таж він турок! А цим шельмам не можна довіряти дівчат. Він переріже їй горло, от що він зробить. Бігме, це небезпечно. Міссі Марго плаває з ним.

— Гаразд, Спіро,— заспокоїла його мама.— Я поговорю з Марго.

— Я подумав, що вам треба знати про це... Але ви не хвилюйтесь! Якщо цей негідник заподіє що-небудь міссі Марго, я з ним поквитаюсь!— серйозно запевняв її Спіро.

Отримавши такі відомості, мама переповіла їх Марго, трохи пом’якшивши страхітливі, криваві деталі, і порадила запросити юного турка на чай. Марго життєрадісно побігла по турка, а мама нашвидкуруч спекла пиріг, приготувала печива і строго наказала нам поводитися пристойно. Турок виявився високим юнаком із дбайливою зачіскою й парадною усмішкою, в якій було дуже мало гумору і дуже багато пихи. В ньому відчувалося сите самовдоволення улесливого кота. Він поцілував мамі руку так, ніби офірував їй неабияку честь, а нам усім щедро розсипав усмішки. Мама, відчувши, як ми наїжачуємося, кинулась рятувати становище.