Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

Одного дня з'явився в резервації мандрівний торговець, французький метис з місцевості Прінс-Альберт в провінції Саскачеван. Там, над рікою тієї ж самої назви, жило багато метисів. Як завжди, торговець мав у саквах всього потроху на продаж: дешеві матерії, нитки, намисто, різні масті і ще такі ж самі дрібниці.

Поволі проходячи між нашими хатами, — а ми тепер жили в нужденних хатах, збитих з дощок, — метис випадково натрапив на Міцного Голоса. Поблизу нікого не було. Торговець підійшов до брата й спитав:

— Скажи мені щиро, юначе, як тут у вас? Ви задоволені?

— Ні! — відрубав брат рішуче.

— Я б хотів поговорити з людьми, про яких ти знаєш, що вони найбільш незадоволені. Це можливо?

Міцний Голос відчув хвилюючу пригоду. Метис не був схожий ні на зрадника, ні на донощика.

— Чом неможливо? — відповів брат.

— То поклич кількох товаришів, яким ти довіряєш. Ми зустрінемося за годину он там, за пагорком. Добре?

— Добре.

— Тільки дивись, — це треба зберегти в таємниці. Щоб ніхто про це не знав. Добре?

— Добре.

За годину нас восьмеро зібралося за пагорком. Найстарший був Червоний Лось — тридцятирічний воїн, наймолодший — я. Метис вже чекав. Коли він мене побачив, в нього трохи витяглось обличчя. Він не міг приховати свого незадоволення.

— Чи не занадто він молодий, цей пуцьверінок?

— Молодий, але найкращий учень у школі! — став на мій захист Міцний Голос. — Цей і пари з уст не пустить, коли йому накажуть. Я за нього ручуся.

Всі гостро глянули на мене, наче хотіли перевірити, чи зумію я зберегти таємницю. Аж мені кров ударила в обличчя.

— Нічого не вдієш, якщо вже прийшов, нехай залишається, — згодився метис.

Тут він переказав нам свої новини. Вони страшенно схвилювали нас. Говорив він каліченою англійською мовою, яку ми всі вже розуміли.

На півночі кипіло. От-от мав вибухнути бунт. В неозорих лісах над середньою і нижньою течією ріки Саскачеван споконвіку жило багато французьких метисів. Це були нащадки французів, які прибували сюди протягом останніх двох століть і одружувалися з місцевими індіанками.

Останнім часом в цей край вдерлися білі колоністи із сходу. Вони безжалісно виганяли місцеву людність, позбавляли їх всяких прав. Метиси, існування яких стояло під загрозою, вирішили боротися з загарбниками. Щодня могло вибухнути повстання — і ця частина Канади, від Скелястих гір до Вініпегу, опинялася у вогні війни.

Коли торговець замовк, залягла тиша. За хвилину обізвався Червоний Лось:

— Кажеш, кожного дня може вибухнути повстання — і навіть скрізь?

— Скрізь.

— Ти ж говориш тільки про метисів.

— Я маю на увазі також і північні племена індійців. Вони так страждають, що їм вже несила чекати далі.

— Але що, власне, ми, чорноногі, повинні робити? — причепливо запитав Червоний Лось, обводячи прибулого недовірливим поглядом. — Чого ти від нас чекаєш? Хочеш, щоб ми кинулися зараз на цих білих отут — та щоб нам дали по голові?

— Sacre Dieu! [12] — вигукнув метис. — Поки що вам нічого не треба робити! Ви тільки повинні знати, що готується. Повинні бути пильні, щоб очі й вуха ваші були відкриті на те, що діється в Саскачевані. І лише коли настане слушна хвилина, і ви схочете скинути ярмо — будьте готові вдарити.

— А як же ми вгадаємо оту слушну хвилину?

— Над Саскачеваном вибухне війна.

— Війна? Справжня війна? Не сутичка одна й друга? Не бійка молокососів?

— Ні. Справжня війна. Але спершу ви почуєте, як гасло, ім'я чоловіка, який буде нашим вождем.

— Яке ж це ім'я?

— Луї Ріль. Ви чули про нього?

— Ні, звідки? Може, дядько Гучний Грім і знав його, але ми — ні.

— Луї Ріль, — пояснив торговець, — це метис, великий наш вождь. Кілька років тому він бився за незалежність метисів над Червоною річкою в Манітобі, але не всі тоді йому допомогли. Він змушений був виїхати у вигнання до Сполучених Штатів і досі там живе в Монтані. Його повернення до Канади й поява над річкою Саскачеван буде для всіх сигналом, що повстання вже починається.

— Як ти думаєш, коли ж це трапиться?

— За місяць, за два, може, за п'ять місяців — невідомо. Ви тут повинні знати, що має вибухнути на півночі, отож приготуйте себе й інших.

— Як тебе звуть?

— Звіть мене просто Жан. І збережіть цю таємницю від білих. Свого часу я привезу вам нові вісті й інструкції.

Того ж дня Жан зник з резервації.

Як же він запалив нашу уяву!

Принизливе, сіре животіння гнітило нас своєю безнадійністю й тупістю, а тут раптом спалахнув промінь надії. Звістка з північних лісів, переказувана пошепки, на вухо, поширилася швидко, мов блискавиця, і до вечора всі чорноногі в резервації знали таємницю. Ні про що інше не говорили біля вогнищ.