Аркадій Фідлер - Маленький Бізон

Страшні слова й погрози агента обсипали мене морозом, але, глянувши на Міцного Голоса, я заспокоївся: брат зневажливо посміхався. Він шепнув мені з огидою:

— Гавкає, бо мусить!

— Починаючи з завтрашнього дня, — оголосив агент, — кожен чоловік, старший від шістнадцяти років, повинен щоранку з'являтися в агентство для перевірки. З завтрашнього дня ви будете одержувати також вдвічі більше м'яса, ніж досі…

Тепер наші старшини вже не могли заперечувати, що Луї Ріль справді-таки діє. Але тим більше відкидали вони будь-який збройний виступ. Від інших груп чорноногих та від верховного вождя надходили рішучі вказівки: нічого спільного з французькими метисами!

— Це зрада! — заявив Чорний Лось своїм друзям. — Це боягузливість і зрада! Я з цим не можу згодитись! Іду на Саскачеван. Хто зі мною?

— Я, — перший відповів Міцний Голос, а за ним усі інші змовники.

Їх було кільканадцять.

— Але коли ж ми вирушимо? — кинув хтось запитання. — Чи там уже почалася війна?

— Здається, ще ні! А ми вирушимо тільки тоді, коли напевно дізнаємось, що там б'ються!

Я заявив братові, що теж піду з ними, але він відразу ж напосівся на мене: мовляв, я ще малий, ще зовсім шмаркач, не маю навіть зброї, і взагалі мені краще мовчати.

— У мене є лук! — образився я.

— Цього мало, Бізончику. У тебе нема ні рушниці, ні сил, щоб воювати!

— Все одно я можу придатися! Буду вам готувати їсти.

— Ет, відчепися.

Через кілька днів гримнула звістка, що над Саскачеваном почалася війна. Не якась там невеличка битва, а справжнісінька війна! Говорили про дві тисячі, навіть про три тисячі озброєних метисів, яких Ріль уміло організував, на зразок регулярного війська. Говорили також, що повстали всі індійські племена в лісах над Саскачеваном.

Нас охопила невимовна радість. Раділи всі, навіть старі не приховували задоволення, хоч і робили це потай, щоб не побачив ні агент, ні його підлабузники. Славнозвісна Королівська Кінна поліція, яка мала славу непереможної воєнної сили північного заходу, зазнала ганебної поразки: метиси знищили майже цілий її загін, яким командував полковник Оттер. Звістка про це дійшла до нас відразу з кількох джерел, не було сумніву, що це правда.

Коло змовників, яке гуртувалося біля Червоного Лося, зросло до трьох десятків з лишком.

— Коли ж ми вирушимо? — питалися воїни.

— Як тільки трапиться нагода, — відповідав він. — Готуйте коні, зброю, патрони і якнайбільше харчів…

Несподівано до нас прийшов метис Жан. Він з'явився вночі й обережно постукав до хати Червоного Лося.

— Нова велика перемога! — повідомив він. — Генерал Мідлтон з військом і міліцією атакував наші позиції, але наступ відбили, розгромили його впень. Він втратив сотні людей і зараз безладно відступає на схід. Наші теж відступили…

— Чому? — здивовано спитав Червоний Лось.

— Ми відступили на кращі, міцніші позиції, відійшли на кілька миль, до місцевості Батош. Там наші головні сили й ставка нашого уряду. Це місце так добре укріплене, там стільки наших людей, що взяти його не можна. Поки що…

— А індійські племена як?

— Я саме хотів про них сказати. Рушили всі племена: крі, асінібойни, гровантри. На чолі їх вожді Біг Бер і Паундмейкер. Білі колоністи панічно тікають на південь та на схід або в ті місцевості, де є гарнізони. Sapristi [13] , вони тікають, як зайці! В лісах їх уже немає… А ви? Скільки вас?

— Тридцять чотири.

— Мало.

— Мало. Старшини дуже перешкоджають.

— Знаю, знаю. Таких зрадників ми будемо вішати… Там, на півночі, цілі племена підіймаються на боротьбу, старі, молодь і навіть жінки. Ніхто не залишається в тилу.

— У нас інакше, — смутно признався Червоний Лось.

Нарешті настав час діяти. Наш батько щось передчував, але, хоч і не брав участі в змові, таємно допомагав повстанцям. Він знав намір Міцного Голоса і потай намагався полегшити йому приготування. Моїх бажань ніхто не брав до уваги.

Одного дня Червоний Лось та його друзі — і серед них мій брат — зібралися, з дозволу агента, вирушити на конях пополювати в лісах, які були в нашій резервації. На світанку кожен вирушив у своєму напрямі, але за годину всі зібралися в умовленому місці й помчали просто на північ. Так їм радив Жан: не на північний схід, де було головне вогнище повстання, а манівцями, на північ — щоб замилити очі можливим переслідувачам. Бунтівників було тільки двадцять три. Решта не з'явилась.

Приблизно за годину після їхнього від'їзду я пішов на наше пасовисько й узяв з собою лук і стріли.