Джеймс Шульц - Ловець орлів

Здесь есть возможность читать онлайн «Джеймс Шульц - Ловець орлів» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1990, ISBN: 1990, Издательство: Веселка, Жанр: Приключения про индейцев, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ловець орлів: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ловець орлів»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

До книжки ввійшли чотири гостро-сюжетні повісті про життя індіанців Північної Америки. Усі вони пройняті незвичайною теплотою і симпатією до корінних жителів американського континенту, з якими автор пов’язав свою долю ще сімнадцятирічним юнаком.
В книгу вошли четыре остросюжетные повести о жизни индейцев Северной Америки. Все они проникнуты необыкновенной теплотой и симпатией к коренным обитателям американского континента, с которыми автор связал свою судьбу еще семнадцатилетним юношей.

Ловець орлів — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ловець орлів», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Брехня! Мій син не здатний на таке! — закричав Насітіма.

— А ти, Огото… що ти робив під час бою? Я бачив, що ти відстав і причаївся в кущах, — сказав Потоша.

— Так, причаївся, бо не мав змоги битися. Тятива лука порвалася, — відповів Огота, піднявши лук, щоб усі побачили розірвану тятиву.

— А чи не перерізав ти її?

— Кажу ж, що порвалася. Вождю, віддай нам зрадників, ми повбиваємо їх!

Оговаса обернувся до мене.

— Вампіне, що скажеш ти?

Нас обступили воїни, жінки, що прибігли з пуебло. Я помітив: багато хто з ненавистю дивиться на мене і брата.

— Вождю, — озвався я, — це правда, що ми не стріляли в нападників — наших однокровників. Я силкувався стріляти, але не зміг. От тоді й закричав: «Родичі! Друзі! Не забирайте коней! Не кривдіть тева!» Одного з них я впізнав. Це був Білий Яструб, брат нашої матері, наш дядько. Я розмахував рушницею, я біг до нього, благав залишити нас, але він не бачив мене, а якщо й бачив, то не впізнав…

— Ось! Чуєте! Сам стверджує, що не стріляв! Вождю, дозволь нам убити Вампіна і його брата-зрадника! — наполягав Огота.

— Так! Уб’ємо навахів! Ми пригріли зрадників! — пролунало у натовпі.

І я побачив, що багато хто з тих, кого я мав за друга, злісно дивиться на мене.

— Ні! Спершу вам доведеться вбити мене! — вигукнув Насітіма.

— І мене! І мене! — підхопили Кутова і Потоша.

Келемана, Чоромана і ще кілька жінок кинулися до нас. Тоді заговорив Касик Літа.

— Цитьте! — гримнув він на всіх. — Вам відомо, що тільки ми, члени Патуабу, можемо вирішити, що нам робити з цими двома юнаками. Через п’ять днів ми зберемося в південній ківі на раду і винесемо ухвалу.

Ніхто не посмів заперечити касику. Люди розбрелися по полю, щоб підібрати убитих та поранених. Убитих було п’ятеро: два хлопчики і три воїни; поранених двоє: хлопчик і воїн. Родичі оплакували загиблих, а ми не могли нічим зарадити їхньому горю. Того дня ніхто більше не працював у полі. Ми повернулися додому разом із Насітімою, Келеманою, Кутовою та його сім’єю. Жінки зготували смачний обід, але ми з братом, стривожені ворожістю багатьох тева, не торкнулися їжі. Коли ми згодом вийшли на майдан, то помітили, що- нас уникають навіть ті юнаки, котрі ніколи не ворогували з нами.

Понуривши голови, ми побрели додому. Біля драбини нас очікував один із друзів. Спочатку він роззирнувся, ніби боявся, аби його не помітили, що він розмовляє з нами, але на майдані вже було порожньо, і він прошепотів:

— Огота і його, друзі обходять членів Патуабу і підбурюють їх проти вас. Вони твердять одне, що вас треба убити. Через п’ять днів члени Патуабу зберуться в ківі. Поки за вами не стежать, сьогодні вночі ви можете піти з Поквоге і повернутися до рідного племені. Я хотів вас попередити, бо обох люблю.

— Дорогий друже, нічого лихого ми не зробили і тікати з Поквоге не хочемо, — відповів я. — Якщо Патуабу вирішить, що ми мусимо вмерти… ну що ж, тоді ми помремо!

— Так, ми не захочемо жити, якщо Патуабу винесе несправедливу ухвалу! — вигукнув брат.

Його слова мене вразили. Я не підозрював, що й він, як і я, так боляче переживає вороже ставлення тева.

Наш друг мовчки пішов, а ми повернулися додому.

Тепер ми вважали, що нам нічого не загрожує, бо навахи, забравши майже всіх наших коней, не чинитимуть нових набігів. Але Оговаса не був певен цього і ввечері призначав вартових на щодень.

Рано-вранці Насітіма, Самотній Шпиль і я вийшли в поле. Загортаючи у вологу землю тверді кукурудзяні зернятка, я думав, чи судилося нам побачити перші зелені паростки. Ввечері, коли ми повернулися додому, нас зустріли Келемана і Чоромана. В обох були заплакані очі. Мовчки поставили вони нам миски з юшкою. Насітіма запитливо глянув на дружину, але вона відвернулася од нього.

— Ну, кажи, що сталося? — запитав він.

Келемана заплакала, не промовивши ні слова, за неї відповіла Чоромана:

— Вампіне, мій майбутній муже! Ми дізналися, що Огота з друзями обійшов усіх членів Патуабу і схилив на свій бік блазнів, висунувши проти тебе нове звинувачення. Він стверджує, що ти знаєш якесь заклинання, і тому вчора навахи пішли цілі й здорові, тева не могли їх ні вбити, ні поранити.

— Насітімо, багато хто вірить цьому або вдає, що вірить, — схлипуючи, озвалась Келемана. — Я знаю, що через чотири дні… так, залишилося всього чотири дні! — Патуабу засудить наших синів. Що нам робити? Як їх урятувати?

— Насітімо, я знаю, що треба робити! — вигукнула Чоромана. — Вони повинні піти звідси до того, як Патуабу винесе ухвалу. Вони мають піти до свого народу і ніколи не вертатися в Поквоге. А я піду з ними! Я зламаю клятву, що її дала дідові, я стану дружиною Вампіна і буду з ним скрізь, куди б він не пішов.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ловець орлів»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ловець орлів» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Ловець орлів»

Обсуждение, отзывы о книге «Ловець орлів» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x